На фоні повномасштабної війни рф проти України питання щодо дотримання конвенційних стандартів набирає ще більшої ваги. Знання, розуміння практики Європейського суду з прав людини та її імплементація в національне правозастосування охоплюють весь спектр розвитку держави загалом – і законодавства, і судової практики, і побудови суспільного життя за європейськими стандартами.
На цьому наголосив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час круглого столу для суддів апеляційних та місцевих судів Житомирської, Сумської та Чернігівської областей з обговорення актуальної практики ЄСПЛ у справах проти України та інших держав – членів Ради Європи. Цей захід є частиною серії круглих столів, присвячених обговоренню на регіональному рівні застосування стандартів статей 2, 3, 5 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Попередній круглий стіл відбувся у квітні за участю суддів з Одеської та Вінницької областей.
Як показує щорічна статистика, основну частину порушень прав людини за Конвенцією становлять порушення статей 3, 5 та 6 Конвенції, а порушення за ст. 13 Конвенції загалом стосуються скарг на істотні порушення і констатуються ЄСПЛ в сукупності із згадуваними статтями.
«Здебільшого такі порушення Конвенції пов’язані з наявністю в Україні довготривалих системних проблем. Важливо, що успішне подолання таких проблем потребує консолідованих дій усіх органів державної влади», – зауважив Голова ВС.
Щодо встановлених ЄСПЛ порушень Україною зобов’язань за ст. 3 Конвенції (заборона катування) Станіслав Кравченко зазначив, що суди не можуть залишати без уваги скарги про жорстоке або таке, що принижує гідність, поводження працівників правоохоронних органів із затриманими, підозрюваними, обвинуваченими, засудженими особами. «Кожна заява особи про застосування недозволених методів розслідування і незаконного або неналежного тримання під вартою повинна розслідуватися як вчинення кримінально караного діяння, яке потребує не формального, а належного розслідування», – акцентував Станіслав Кравченко.
Статистичні дані за 2022–2023 роки свідчать, що попри збільшення загальної кількості випадків задоволення клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 46 % порівняно з 2022 роком, у 2023-му на 42 % стало більше випадків застосування домашнього арешту й на 128 % – його продовження. Це, за словами Голови ВС, демонструє, що українські суди почали відмовлятися від практики обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, і його продовження на користь домашнього арешту. Також порівняно з 2022 роком у 2023-му суди на 92 % частіше застосовували запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.
У світлі ст. 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) динаміка стосовно обрання більш м’яких запобіжних заходів, аніж тримання під вартою, є позитивною.
Також Голова ВС зупинився на рішеннях ЄСПЛ проти України, у яких було встановлено порушення ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд). У 2023 році 76 % від загального обсягу констатованих порушень цієї статті становили скарги на надмірну тривалість розгляду справ у судах.
Окрім цього, є випадки ухвалення рішень, у яких констатоване порушення Україною ст. 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя). Ці рішення стосуються таких проблем, як:
1) ненаведення судами достатніх підстав для доведення наявності нагальної суспільної потреби у виселенні заявників та пропорційності такого виселення для цілей ст. 8 Конвенції, зокрема з державних гуртожитків (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Муковоз проти України», «Клименко проти України»);
2) надмірна тривалість розгляду справ стосовно повернення дитини до місця постійного проживання відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року та/або неналежний розгляд судами відповідних тверджень у цьому аспекті («Лях проти України», «Бахаров проти України»);
3) питання, пов’язані із забезпеченням участі другого з батьків у житті дитини («Терещенко проти України», «Богданов проти України», «Дубас проти України»);
4) неспроможність держави захистити право заявників на інформовану згоду на медичне втручання («Майборода проти України»);
5) спосіб звільнення з посад суддів Конституційного Суду України без чіткого тлумачення складових елементів поняття «порушення присяги» та обсягу їхнього функціонального імунітету («Головін проти України», «Овчаренко та Колос проти України»).
Також Станіслав Кравченко від імені Верховного Суду подякував управлінню програм співробітництва Ради Європи в межах проєктів «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду», «Зміцнення прав людини в системі кримінальної юстиції України» та Програмі підтримки ОБСЄ для України в межах проєкту «Підтримка Верховного Суду та вищих судів у реалізації судової реформи та забезпеченні доступу до правосуддя в умовах війни» за співпрацю та сприяння у проведенні серії круглих столів.
Про рішення ЄСПЛ, постановлені у справах проти України у 2022–2024 роках щодо ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції (захист власності), розповіла суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська.
Насамперед суддя звернула увагу на те, що, використовуючи рішення ЄСПЛ у національному правозастосуванні, необхідно ознайомитися з його повним текстом і зважати на те, що відповідні рішення не можна автоматично екстраполювати на всі подібні випадки. Наприклад, висновок ЄСПЛ у справі «Фігурка проти України» щодо відсутності порушення вимог ст. 6 Конвенції в ситуації, коли не було сторони обвинувачення під час апеляційного перегляду судом постанови про адміністративне правопорушення (за умови дотримання критеріїв безсторонності суду), не можна поширювати на кримінальні провадження.
У справі «Гребенюк проти України» заявник скаржився на те, що суд апеляційної інстанції не допитав свідків, які свідчили в суді першої інстанції і на показаннях яких ґрунтувався виправдувальний вирок. ЄСПЛ визнав заяву неприйнятною, адже, зокрема, вказані свідчення не стосувалися ключового елемента пред’явлених заявникові обвинувачень.
Як пояснила Олександра Яновська, ЄСПЛ завжди бере до уваги добросовісність поведінки сторін. Так, у справі «Клоков проти України» Суд, ураховуючи значний обсяг матеріалів справи й добросовісну поведінку заявника та його захисника, встановив порушення пунктів 1 і 3 ст. 6 Конвенції, а саме стосовно того, що особа не мала достатньо часу й можливості для ознайомлення з матеріалами справи.
Зупинилася доповідачка і на справі «Трачук проти України». У ній ЄСПЛ вказав, що національні суди посилалися на показання заявниці, імовірно отримані внаслідок жорстокого поводження, і визнав порушення п. 1 ст. 6 разом із порушенням як матеріального, так і процесуального аспектів ст. 3 Конвенції. Натомість у справі «Антонюк проти України» за майже аналогічних умов ЄСПЛ не констатував порушення ст. 6, також зазначаючи про відсутність порушення матеріального аспекту ст. 3 Конвенції.
Нещодавня справа «Л. Т. проти України» стосується достатньо відомої проблеми забезпечення права на захист особи, щодо якої застосовуються примусові заходи медичного характеру в межах кримінального провадження. Особа була позбавлена можливості особисто брати участь у судовому розгляді й особисто звернутися з апеляційною / касаційною скаргами. У цій справі ЄСПЛ констатував комплекс порушень пунктів 1 і 3 ст. 6 Конвенції, які полягали в незабезпеченні права особисто брати участь у судовому розгляді та неефективності участі захисника в провадженні. Як зауважила Олександра Яновська, суд мусить ужити заходів щодо забезпечення права на захист у двох випадках: якщо є ознаки очевидної неефективності правової допомоги, яка надається, або якщо суду стає відомо про неефективність правової допомоги з інших джерел.
Щодо ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції суддя повідомила, що в рішеннях ЄСПЛ за останні роки (як-от «Коротюк проти України», «Давиденко проти України») констатовано процесуальний аспект порушення цієї статті стосовно того, що було порушено право особи на мирне володіння майном і не було проведено ефективного розслідування цих випадків, а саме кримінальні провадження не здійснювалися або здійснювалися занадто довго, неефективно, а внаслідок такої ситуації особа втратила можливість відновити свої порушені майнові права й отримати компенсацію.
Практику ЄСПЛ у контексті оцінки та зібрання доказів висвітлила суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Наталія Марчук.
За її словами, значна частина рішень, ухвалених проти України у 2023–2024 роках, стосується глобальної проблеми – порушення розумних строків.
Так само залишається актуальною проблематика ст. 3 Конвенції щодо відсутності ефективного розслідування заяв про жорстоке поводження. «Якщо таке питання постає в судовому засіданні та стає відомо, що докази були зібрані в умовах застосування жорстокого поводження, то вся доказова база визнається недопустимою з огляду на наявність такого факту. Суду потрібно детально оцінити, чи взагалі відбулося розслідування щодо факту жорстокого поводження і наскільки воно було ефективним», – зазначила суддя.
Зупинилася Наталія Марчук і на питаннях, пов’язаних із втручанням у приватність крізь призму ст. 8 Конвенції. Серед іншого, спікерка пояснила, що позиція Верховного Суду в цій сфері полягає в тому, що коли йдеться про огляд місця події – службового приміщення, не завжди потрібен попередній дозвіл слідчого судді, адже, за визначенням, службове приміщення не є володінням у розумінні права власності за Конвенцією.
Також для запобігання оскарженню рішень національних судів до ЄСПЛ суди під час розгляду кримінальних проваджень мають звертати увагу на те, чи не було провокації в діях правоохоронних органів.
