Це й стало підставою для відмови місцевим судом у задоволенні позову про оспорювання батьківства, виключення відомостей про особу батька з актового запису про народження дитини. Чи змінив оскаржуване позивачем Ш. в апеляційному порядку рішення суду попередньої інстанції, читайте в матеріалі.
У нетривалому шлюбі у сторін народилася дитина. Після його розірвання суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення з позивача аліментів на користь колишньої дружини на її утримання.
Ш. звернувся до суду, оспорюючи батьківство, та просив виключити відомості про особу батька з актового запису про народження дитини.
Ухвалою місцевого суду було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, а витрати на її проведення покладено на позивача, який ініціював звернення до суду.
Оскільки позивач, хоч і прибув до експертної установи, відмовився надавати генетичний матеріал, а також повідомив, що не сплачуватиме вартості проведення молекулярно-генетичної експертизи, місцевий суд відмовив йому у задоволенні позову з огляду на те, що Ш. не підтвердив за допомогою належних та допустимих доказів жодної обставини, на яку він посилався як на підставу своїх позовних вимог, а також, подаючи клопотання про призначення такої експертизи, добросовісно своїми правами не скористався.
Позивач, не погодившись із рішенням місцевого суду, оскаржив його до Рівненського апеляційного суду. Наполягав на його скасуванні та задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції відмовив позивачеві у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 136 Сімейного кодексу України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
Європейський суд з прав людини (далі у тексті — ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення ЄСПЛ у справі «Калачова проти росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).
Висновок генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Однак його необхідно оцінювати з урахуванням положень ч.ч. 2,3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі у тексті — ЦПК України), згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
У справі, яка переглядалася апеляційним судом, місцевий суд ухвалою призначив судову молекулярно-генетичну експертизу, однак позивач відмовився її оплачувати та здати експертові генетичний матеріал.
З повторними клопотаннями про проведення експертизи Ш. до суду не звертався.
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Зазначена норма процесуального права є імперативною щодо правових наслідків ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів або від іншої участі в експертизі. Законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо провести експертизу для з’ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту, для з’ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц (провадження № 61-6484св22) та інших.
Суд першої інстанції, встановивши, що причиною не проведення судово-генетичної експертизи щодо встановлення батьківства позивача щодо дитини є його відмова від надання біологічних зразків для проведення експертизи та її оплати, дійшов правильного висновку про ухилення відповідача від проведення експертизи, як підстави не визнання у порядку ст. 109 ЦПК України факту, для з’ясування якого призначалася експертиза — спростування батьківства позивача.
Оскільки відповідач ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді не надав жодного доказу на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, місцевий суд правомірно відмовив Ш. у задоволенні позовних вимог, а тому Рівненський апеляційний залишив оскаржуване рішення без змін.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року у справі № 563/67/24 (провадження № 22-ц/4815/1428/24).
