Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу захисника депутата державної думи російської федерації К. на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 6 вересня 2024 року.

Як встановлено судом, 15 лютого 2022 року депутат К. разом з іншими представниками держдуми росії підтримав постанову зі зверненням до президента рф розглянути питання про визнання так званих «ДНР» і «ЛНР» самостійними, незалежними державами. Такі рішення були частиною злочинного плану країни-агресора, оскільки сам факт їх існування використовувався як привід для ескалації воєнного конфлікту й спробою виправдання агресії. 22 лютого 2022 року президент росії використав ці рішення як формальний привід для повномасштабного вторгнення на територію України.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 6 вересня 2024 року депутата держдуми рф К. визнано винуватим за частиною 3 статті 110 КК України і призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, що є його власністю.

Не погодившись із судовим рішенням, захисник К. в апеляційній скарзі просив вирок скасувати та повністю виправдати його підзахисного. Уважав, що в діях російського політика відсутній склад кримінального правопорушення за статтею 110 КК України, оскільки він не мав повноважень змінити територіальну цілісність України, а під час голосування лише висловив свою політичну позицію, за що не повинен нести кримінальної відповідальності. Крім того, всупереч положень статті 384 КПК України, обвинуваченому не роз'яснили можливості розгляду даного кримінального провадження судом присяжних.

У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально проаналізувавши матеріали кримінального провадження в межах поданої апеляційної скарги, прийшла до висновку, що суд першої інстанції виніс законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення і підстав для його скасування немає.

Так, оскільки депутат державної думи рф не з'являвся на виклики органу розслідування і до суду першої інстанції, розгляд кримінального провадження щодо нього відбувся в порядку спеціального судового розгляду (in absentia). Так, 16 квітня 2022 року під час досудового розслідування К. як підозрюваного було оголошено у міждержавний та міжнародний розшук. Під час судового розгляду місцевий суд, відповідно до вимог частини 1 статті 297-5 КПК України (Порядок вручення процесуальних документів підозрюваному при здійсненні спеціального досудового розслідування), повідомляв обвинуваченого про час і місце судового розгляду шляхом публікації судового виклику в офіційному друкованому виданні Кабінету Міністрів України газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному вебсайті Судової влади України, а його захист за призначенням здійснював професійний адвокати.

Також чинною на момент початку судового розгляду редакцією статті 615 КПК України (Особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану) визначено, що під час дії воєнного стану кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачалось довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів.

Враховуючи наведене, колегія суддів визнала безпідставними доводи захисника, що всупереч вимогам статті 384 КПК України, прокурор і місцевий суд не роз'яснили обвинуваченому можливість розглядати порушене проти нього кримінальне провадження судом присяжних.

Щодо суті обвинувачення суд встановив, що винуватість К. повністю підтверджена зібраними у справі доказами, зокрема копіями протоколів огляду дисків із відеозаписами та скриншотами з екрану пленарних засідань державної думи росії, поіменним списком депутатів, присутніх на засіданні 15 лютого 2022 року. Крім того, скриншоти сторінок його профілю у забороненій в Україні соціальній мережі містили фото та публікації, що підтвердили його участь у прийнятті рішень, спрямованих на зміну територіальної цілісності України та підтримку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України.

Факт того, що всі представники влади росії усвідомлювали, що Україна – суверенна держава з міжнародно визнаними кордонами, підтверджував і ратифікований росією 22 квітня 2004 року Договір між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року. Як політик, обвинувачений достеменно знав про незаконність і протиправність зміни меж території та державного кордону України. Тому твердження захисника, що К. не мав повноважень змінювати територіальну цілісність України і під час голосування лише висловив свою політичну позицію, колегія суддів визнала непереконливими.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченого залишила без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду від 6 вересня 2024 року – без змін.