За результатами касаційного перегляду справи № 380/23540/21 колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погодилася з висновком Восьмого апеляційного адміністративного суду, що в результаті прийняття спірного рішення 29 жовтня 2019 року публічно-правових відносин між відповідачем та позивачами не виникло і не могло виникнути, оскільки право власності на земельні ділянки всі позивачі набули після прийняття оскаржуваного рішення ради.

Короткий виклад обставин справи

29 жовтня 2019 року Львівська обласна рада ухвалила рішення № 907 «Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення «Торфовище Білогорща», яким вирішила оголосити ландшафтний заказник місцевого значення «Торфовище Білогорща» орієнтовною площею 92,0 га (без вилучення в землевласника/землекористувача), зокрема на території Львівської міської ради площею 58,8 га за рахунок земель м. Львова і Зимноводівської сільської рада площею 33,2 га за рахунок земель запасу.

19 грудня 2019 року зареєстровано право комунальної власності за Рясне-Руською сільською радою на земельні ділянки загальною площею 209,0 га. Позивачі ОК «ГБК «Автосвіт», ОК «ГБК «Пікап», ОК «ГБК «Сілвер Авто» та ОК «ГБК «Автомеханік» на підставі рішень Рясне-Руської сільської ради від 11 вересня 2020 року та від 12 листопада 2020 року набули у власність спірні земельні ділянки.

Вважаючи рішення Львівської обласної ради № 907 протиправним, прийнятим із порушенням вимог законодавства України, та таким, що підлягає скасуванню позивачі звернулися до Львівського окружного адміністративного суду із позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

З рішеннями судів попередніх інстанцій позивачі не погодилися та звернулися у Верховний Суд з касаційною скаргою.

Висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Ключове питання цієї справи, від якого залежить і вирішення питання про юридичну заінтересованість позивачів, полягало у тому, чи є рішення Львівської обласної ради від 29 жовтня 2019 року № 907 «Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення «Торфовище Білогорща» нормативно-правовим актом.

З огляду на зміст оскаржуваного рішення, воно:

- містить індивідуально-конкретні приписи;

- адресоване конкретним органам місцевого самоврядування, їхнім підрозділам та посадовим особам;

- не містить загально-обов’язкових правил поведінки. Створення ландшафтного заказника місцевого значення є підставою для виникнення відповідних охоронних правовідносин щодо такого обʼєкта. Однак вони виникають не з самого рішення, а з його реалізації;

- регулює конкретну життєву ситуацію – створення заказника;

- не розраховане на багаторазове застосування, а вичерпує свою дію шляхом реального виконання;

- стосується конкретної життєвої ситуації.

Отже, рішення Львівської обласної ради від 29 жовтня 2019 року № 907 «Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення «Торфовище Білогорща» не має ознак нормативно-правового акта, а є актом індивідуальної дії.

Суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій встановлено, що на час набуття права комунальної власності (19 грудня 2019 року) на земельну ділянку площею 209,0 га, до складу яких входять ділянки позивачів, спірне рішення від 29 жовтня 2019 року № 907 «Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення «Торфовище Білогорща», вже було чинним та обов'язковим до виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З огляду на це, юридична заінтересованість юридичної особи, як передумова для звернення до суду за захистом, може виникнути не раніше виникнення самої юридичної особи.

Позивачі, як юридичні особи, були створені у вересні – листопаді 2020 року, а земельні ділянки набули вже після створення заказника, коли ці ділянки вже мали спеціальний правовий статус.

Згідно з висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

- має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

- пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

- є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

- є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу;

- суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.

Спірне рішення не породжує для позивачів права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом, адже для ефективного захисту порушених прав необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між стверджуваним порушенням та способом захисту прав або інтересів. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 січня 2021 року у справі № 640/14623/20, від 23 червня 2022 року у справі № 640/12485/20, від 14 червня 2023 року у справі № 1840/3226/18 та інших.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в результаті прийняття спірного рішення 29 жовтня 2019 року публічно-правових відносин між відповідачем та позивачами не виникло і не могло виникнути, оскільки право власності на земельні ділянки всі позивачі набули після прийняття оскаржуваного рішення ради.

За такого правового регулювання та встановлених обставин Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами першої та апеляційної інстанцій рішень, а тому касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Постанова КАС ВС від 07 березня 2025 року у справі № 380/23540/21 доступна за цим покликанням - https://reyestr.court.gov.ua/Review/125710259