До особи, яка була залучена до участі у справі як третя особа без самостійних вимог і яка не повідомила суду про набуті під час судового розгляду права щодо предмета спору на час розгляду справи, переходять права та обов’язки іпотекодержателя, що є підставою для заміни боржника у виконавчому провадженні цією особою.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду.
За обставинами справи банк звернувся до суду з позовом до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитними договорами. Господарський суд відкрив провадження у справі й залучив інше підприємство як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Суд апеляційної інстанції постановою, залишеною без змін касаційним судом, позов задовольнив.
Фінансова компанія як правонаступник банку, виявивши, що відповідач під час розгляду справи по суті відчужив іпотечне майно і воно в результаті перейшло у власність підприємства, залученого до участі в цій справі третьою особою, звернулася до суду із заявою про заміну відповідача його правонаступником.
Апеляційний суд задовольнив заяву та замінив відповідача його правонаступником – підприємством. Проте останнє звернулося з касаційною скаргою, стверджуючи, що до нього не перейшли права та обов’язки боржника у виконавчому провадженні, оскільки, зокрема, постанова апеляційного суду про звернення стягнення на предмет іпотеки була прийнята після реєстрації за ним права власності.
За результатами перегляду судових рішень Велика Палата ВС зазначила, що Верховний Суд уже неодноразово звертав увагу на те, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов’язок – добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.
Підприємство як залучена до участі у справі третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, мало всі передбачені процесуальним законом можливості заявити про своє право на майно, яке є предметом іпотеки, питання про звернення стягнення на яке суд вирішував під час розгляду справи по суті. Скаржник, набувши право власності на предмет іпотеки, щодо якого тривав спір у цій справі, не повідомив суду, що рішення в цій справі впливає на його права та обов’язки, у тому числі, оскаржуючи рішення по суті, не зазначав, що воно є рішенням стосовно належної йому речі.
Для такої особи настають наслідки, пов’язані з невчиненням нею відповідних процесуальних дій, у вигляді неможливості суду на стадії розгляду заяви про заміну боржника правонаступником розглянути доводи, що стосуються перегляду судових рішень по суті.
За таких обставин Велика Палата ВС дійшла висновку, що з огляду на речову природу позову про звернення стягнення за умов залучення підприємства як третьої особи, яка під час судового розгляду набула права на цей предмет, однак не заявила суду про те, що рішення про стягнення буде рішенням стосовно належного їй майна, остаточне рішення по суті справи, тобто постанова апеляційного господарського суду, залишена без змін постановою касаційного суду, є рішенням про права та обов’язки підприємства. Оскаржуваною ухвалою про заміну боржника суд лише привів статус підприємства у виконавчому провадженні до того, який фактично склався у справі внаслідок прийняття судом рішення по суті.
Велика Палата ВС погодилася із судом апеляційної інстанції про наявність підстав для висновку про те, що за ст. 23 Закону України «Про іпотеку» разом з обтяженим іпотекою майном до підприємства перейшли права і обов’язки іпотекодержателя, тобто відбулася заміна у матеріальних правовідносинах, що є підставою для заміни боржника в процесуальних відносинах.
Постанова ВП ВС від 3 грудня 2025 року у справі № 902/388/18 (провадження № 12-36гс25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/132391401.
