Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, обґрунтував своє рішення тим (і з цим погодився Рівненський апеляційний суд), що у зв’язку з відмовою забудовників від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (далі у тексті — пайова участь),були порушені права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту, а тому в органу місцевого самоврядування виникло право вимагати їх стягнення, обов’язок сплати яких був встановлений законом.
Суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого суду, оскаржене представником забудовників.
Апелянт, не погоджуючись із тим, що суд задоволив позов, поданий прокуратурою в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, про стягнення з його довірителів безпідставно збережених коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, просив скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове — про відмову у задоволенні позову. Одним із аргументів, наведених в апеляційній скарзі, він вказав на те, що оскаржене рішення ґрунтується на скасованій нормі, що призвело до порушення норм процесуального права.
Колегія суддів не погодилась із таким твердженням і прийшла до висновку про законність й обґрунтованість оскарженого рішення суду попередньої інстанції та відхилення апеляційної скарги представника відповідачів, зважаючи на такі обставини справи.
Суду відомо, що в червні 2020 року Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Рівненської міської ради (далі у тексті — Управління) зареєструвало Повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Зведення багатоквартирного житлового будинку в Рівному завершилося в жовтні того ж року, а в березні наступного — Управління зареєструвало Декларацію про готовність до експлуатації об’єкта, замовниками якого вказані відповідачі у справі.
Оскільки міська не отримувала заяви від забудовників про визначення розміру пайової участі щодо об’єкта будівництва, прокуратура зініціювала звернення в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до суду з позовом до забудовників про стягнення з відповідачів безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі понад 400 тисяч гривень.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався положеннями ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, якою передбачено обов’язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути це майно, та обґрунтував своє рішення тим, що у зв’язку з відмовою забудовників від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту були порушені права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту, а тому в органу місцевого самоврядування виникло право вимагати стягнення коштів, обов’язок сплати яких був встановлений законом. Суд також врахував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 Цивільного процесуального кодексу України, зважаючи на факт порушення інтересів держави в особі Рівненської міської ради, котра самостійно не здійснила захист інтересів держави у спірних правовідносинах.
Положеннями статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, що діяла до 01 січня 2020 року) (далі у тексті — Закон), встановлено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов’язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.
Пайова участь полягає у перерахуванні замовником до прийняття об’єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Розмір пайової участі визначається протягом 10 робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об’єкта, з техніко-економічними показниками, й сплачуються в повному обсязі до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, якщо це визначено договором.
В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що при ухваленні оскарженого рішення місцевий суд не врахував, що абзац 2 пункту 2 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі у тексті — Закон України) стосується лише «об’єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки» (тобто до 2020 року), а для об’єктів 2020 року обов’язок звертатися за визначенням пайової участі та сплачувати її відсутній, що робить вимоги позивача безпідставними.
З такими твердженнями апеляційний суд погодитися не зміг.
Так, 01 січня 2020 року набули чинності норми згаданого вище Закону України від 20 вересня 2019 року № 132-ІХ, якими з 01 січня 2020 року було виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Отже, починаючи з 01 січня 2020 року передбачений до цього статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов’язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» чітко встановив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти на створення і розвиток інфраструктури населеного пункту (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону), яким законодавцем запроваджено порядок пайової участі замовника будівництва для об’єкта будівництва, зведення яких було розпочате у попередні роки, однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01 січня 2020 року не були укладені, а також для об’єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ, замовник будівництва зобов’язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об’єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об’єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об’єкта в експлуатацію.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ не перебувають у взаємозв’язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21, від 13 грудня 2022 року у справі № 910/21307/21, від 20 лютого 2024 року у справі № 910/20216/21, від 23 травня 2024 року у справі № 915/149/23.
Оскільки будівництво багатоквартирного будинку в Рівному було розпочате у червні 2020 року, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ було визначено обов’язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об’єкта будівництва до місцевого бюджету пайової участі до прийняття такого об’єкта в експлуатацію.
Отже, відповідачі як замовники будівництва багатоквартирного житлового будинку були зобов’язані протягом 10 робочих днів від початку його зведення самостійно звернутися до Рівненської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі та сплатити її грошовими коштами до прийняття будинку в експлуатацію.
Оскільки забудовники не зробили цього й не сплатили пайових внесків, вимога про солідарне стягнення з них на користь Рівненської міської ради безпідставно збережених коштів для створення й розвитку інфраструктури населеного пункту в сумі понад 400 000 гривень є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі № 569/7182/25 (провадження № 22-ц/4815/328/26).
