Судді Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук і Олена Губська, суддя ВС у Касаційному цивільному суді Євген Синельников та суддя ВС у Касаційному кримінальному суді Віктор Остапук взяли участь у семінарі «Справедливість і довіра: судова влада і ветерани», організованому Міністерством у справах ветеранів України спільно з Верховним Судом, Радою суддів України, Національною асоціацією адвокатів України й Асоціацією правників України.
Мета заходу – формування узгоджених рішень щодо забезпечення ефективного доступу ветеранів війни та членів їхніх сімей до правосуддя, визначення необхідних практичних і законодавчих змін для підвищення якості судового захисту й шляхів їх подальшого впровадження в законодавстві та практиці.
Олег Ткачук виступив із доповіддю на тему «Правосуддя для ветеранів: інституційні механізми доступності та довіри».
Він наголосив, що питання правового й соціального захисту військовослужбовців, ветеранів війни та членів їхніх сімей набувають особливої ваги в умовах триваючої збройної агресії проти України.
У своєму виступі він зауважив, що питання національної безпеки, захисту територіальної цілісності й суверенітету України є визначальними для держави, а отже належна підтримка тих, хто захищає Батьківщину, має бути системною та безперервною – як під час проходження служби, так і після її завершення.
«Справедливість для ветерана – це не лише рішення суду, а й спосіб, у який держава через суд демонструє повагу і відповідальність перед тими, хто з честю виконав свій військовий обов’язок. Доступ до правосуддя для ветеранів є одним із ключових показників інституційної зрілості держави», – зазначив Олег Ткачук.
Доповідач звернув увагу на те, що попри наявність розвиненої нормативної бази ветерани на практиці часто стикаються з труднощами в реалізації своїх прав. Йдеться, зокрема, про питання соціального забезпечення, медичного та реабілітаційного забезпечення, житлових прав, трудових відносин, підтвердження правового статусу й отримання компенсацій.
Серед десятків тисяч рішень, які суди щороку ухвалюють, захищаючи права ветеранів, значну частину становлять адміністративні спори з органами державної влади, пов’язані з оскарженням рішень, дій або бездіяльності, а також проблеми, пов’язані з тривалістю різних адміністративних процедур і виконанням судових рішень.
Окремо було акцентовано на наявності процесуальних бар’єрів, зокрема в застосуванні норм щодо звільнення учасників бойових дій від сплати судового збору, що в окремих випадках тлумачаться надмірно формально.
Також спікер порушив питання відсутності в Україні системи військової юстиції як спеціалізованого інституційного механізму захисту прав військовослужбовців і ветеранів.
Серед ключових напрямів удосконалення державних органів було названо спрощення судових процедур у типових категоріях справ, розвиток спеціалізації суддів, підвищення ефективності виконання судових рішень і формування повноцінної системи військової юрисдикції.
Водночас доповідач наголосив, що сам по собі доступ до суду ще не гарантує ефективного захисту прав. Вирішального значення набувають такі чинники, як зрозумілість процедур, передбачуваність судової практики, оперативність розгляду справ та відсутність надмірної бюрократичної дистанції між судом і людиною.
Окрему увагу у виступі було приділено ролі Верховного Суду в забезпеченні єдності судової практики та формуванні правових позицій, які мають сприяти підвищенню рівня правової визначеності у спорах за участю ветеранів.
«Проблема доступу ветеранів до правосуддя, а надалі – виконання судових рішень виходить за межі соціальної політики. Це тест на здатність держави перетворити формальні гарантії на реальний і відчутний захист прав людини. Саме в таких справах формується довіра до права, конституційних гарантій і державних інституцій», – сказав суддя.
Підсумовуючи, Олег Ткачук наголосив, що ефективне правосуддя у справах ветеранів має не лише юридичний, а й виразний суспільний вимір, оскільки безпосередньо визначає рівень довіри до держави.
Євген Синельников розповів про баланс прав та інтересів у цивільних провадженнях за участю ветеранів і членів їхніх сімей. Він звернув увагу на особливості тлумачення норм права, розрахованих на мирний час, під час дії воєнного стану та відповідні правові позиції Верховного Суду.
Зокрема, суддя звернув увагу, що ст. 251 ЦПК України містить імперативну норму про те, що у випадку перебування учасника справи на військовій службі суд зобов'язаний зупинити провадження. Це певна гарантія для військовослужбовця, але на практиці вона вступає в конкуренцію з іншими фундаментальними правами.
У тому числі, це стосується сімейних спорів: про розірвання шлюбу, виплату аліментів на утримання дитини, встановлення чи оспорювання батьківства тощо. Наприклад, один з подружжя, який хоче розірвати шлюб і далі будувати власне життя, роками може не отримати рішення суду через те, що інший з подружжя – військовослужбовець наполягає на зупиненні провадження у справі. До порушення інтересів дитини може призводити ситуація, коли військовослужбовець наполягає на зупиненні провадження у справі про призначення аліментів. Разом з тим, зауважив суддя, в майбутньому аліменти все одно будуть присуджені щонайменше з моменту звернення з позовом до суду. Зупинення провадження не скасовує обов'язку батьків з утримання дитини, а дитина потребує утримання щодня.
Євген Синельников зазначив, що в таких ситуаціях важлива добросовісність у діях обох із батьків. У такому разі той з батьків, з ким проживає дитина, може скористатися наказним провадженням і отримати рішення у спрощеному порядку.
Також доповідач розповів про справи щодо стягнення безпідставно отриманих коштів. В одній зі справ суд задовольнив позов безвісно відсутнього військовослужбовця про стягнення цих коштів з колишньої дружини, спираючись, зокрема, на принципи добросовісності, розумності та справедливості. Це показовий приклад того, як суд тлумачить норми права з метою захисту прав людини, зокрема військовослужбовця.
Ще одна справа, про яку розповів суддя, стосувалася трудових прав військовослужбовців. Стаття 119 КЗпП України гарантує збереження місця роботи на час служби. Однак до недавнього часу існувало різне тлумачення цієї норми, зокрема щодо тих, хто на момент призову працював за строковим контрактом, строк дії якого закінчився під час проходження військової служби. Верховний Суд визначив, що питання про звільнення військовослужбовця може бути вирішене лише після його повернення зі служби, незалежно від того, був договір безстроковим чи строковим.
Також суддя розповів, що в КЦС ВС ведеться аналітична робота щодо визначення та узагальнення проблемних питань, які виникають при розгляді справ для їх вирішення. Зокрема, до апеляційних судів усіх регіонів були надіслані запити з проханням виокремити проблеми, з якими місцеві суди стикаються у справах, пов'язаних з правами військовослужбовців і ветеранів. Відповіді на ці запити вже надходять, і після їх опрацювання КЦС ВС підготує узагальнення щодо розгляду спорів стосовно захисту та реалізації прав військовослужбовців і ветеранів.
Підсумовуючи, Євген Синельников зазначив, що необхідно знайти баланс між гарантіями для тих, хто воює, і правами тих, хто залишився вдома. І поки що цей баланс не закріплено законодавчо – його в кожному спорі відшукують і визначають судді.
Віктор Остапук виступив із доповіддю «Проблемні питання доступу до правосуддя військовослужбовців у зоні бойових дій та осіб зі статусом безвісти зниклих за особливих обставин».
Він на конкретному прикладі пояснив необхідність змін до законодавства для врегулювання проблемного питання.
Військовослужбовець вчинив адміністративне правопорушення, а вже за кілька днів був на бойовій позиції. Там його поранили, евакуації не було. Родина отримала повідомлення, що він зник безвісти за особливих обставин. Одночасно в той період суд розглянув адміністративну справу й ухвалив постанову про стягнення штрафу 17 тис. грн. У резолютивній частині рішення було зазначено, що в разі добровільної несплати штрафу він сплачується в подвійному розмірі.
Очевидно, що штраф сплачений не був, тому він подвоївся, й у виконавчому провадженні було накладено арешт на рахунки військовослужбовця, майно тощо. Його мати оскаржила це рішення до суду з проханням зупинити провадження, однак їй відмовили у зв’язку з тим, що вона не є представником сина, бо не має відповідного доручення. Те, що таке доручення отримати неможливо, на ситуацію не вплинуло.
Доповідач звернув увагу на законодавчі прогалини, які призвели до такої ситуації. По-перше, в цьому випадку не можна стягувати подвійний штраф, адже особі не могло бути вручено постанову про накладення штрафу і вона не могла сплатити його добровільно, що є передумовою для прийняття рішення про стягнення подвійної суми штрафу. Тож необхідно внести відповідні зміни до статей 307 і 308 КУпАП.
По-друге, якщо військовослужбовець має статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, його близькі родичі (батьки, брат, сестра, повнолітні діти) повинні мати право оскаржувати судові постанови від його імені. Зараз такого механізму немає. Тож потребує доповнення ст. 294 КУпАП.
По-третє, якщо виконавче провадження відкривається в період, коли військовослужбовець перебуває у статусі безвісти зниклої особи або в зоні бойових дій під час виконання бойового завдання, такий виконавчий лист має повертатися без виконання. Стаття 4 Закону України «Про виконавче провадження потребує окремого пункту саме для таких випадків.
Віктор Остапук зазначив, що цей випадок є наслідком правил, які писалися без урахування реальності війни. І поки законодавець не усуне всі такі прогалини, подібні історії повторюватимуться.
Олена Губська зосередилася на темі судового захисту ветеранів війни та їх соціального забезпечення.
Вона зазначила, що всі справи, пов'язані з правами військовослужбовців і ветеранів, можна поділити на три великі блоки:
- соціальні виплати та пенсійне забезпечення: включає щорічну разову допомогу, військові пенсії та інші види державної підтримки;
- спори щодо статусу: охоплює питання набуття або підтвердження статусу УБД;
- процесуальні питання доступу до суду: стосується строків звернення, питань доказування, а також ефективності судового захисту в цілому.
Суддя зазначила про складнощі процедури отримання статусу УБД. Військові частини зобов'язані протягом 30 днів передавати відомості про участь бійців у боях, але часто з різних причин цього не відбувається. І коли військовослужбовець приходить за отриманням статусу, виявляється, що документів немає. Комісія, яка надає статус, пропонує йому самому принести докази. Але бойові накази, журнали, рапорти – усе це зберігається в частині.
Окрема категорія – особи, які перебували в добровольчих формуваннях. Довгий час їм відмовляли у статусі, посилаючись на постанову, в якій їх не було згадано, попри те, що закон прямо передбачав таке право. Суддя акцентувала, що закон має вищу юридичну силу. І якщо постанова чогось не містить, але закон це передбачає, треба застосовувати закон.
Також доповідачка сказала про проблему з виплатою винагороди за безпосередню участь у бойових діях. Наприклад, боєць прибуває до однієї частини, через два дні його перенаправляють до іншої, де він безпосередньо бере участь у бойових діях. Постає питання, хто повинен виплачувати допомогу. Практика склалася так, що платить частина, де зберігаються документи бійця. Але друга частина часто не передає інформацію першій, яка, відповідно, й не платить належні виплати військовослужбовцю. Якби суб'єкти владних повноважень виконували свою роботу належно, зазначила суддя, такої проблеми не існувало б.
Олена Губська звернула увагу, що військовослужбовці часто пропускають строки звернення до суду. Формально закон вимагає «непереборної обставини» для поновлення строку, і суди дедалі частіше визнають: сама по собі військова служба, лікування, перебування на передовій – це і є непереборна обставина. Практика адміністративних судів іде саме в цей бік.
Крім того, суддя звернула увагу на важливість застосування інститутів медіації і врегулювання спору за участю судді.
