Примусове достягнення судом до Державного бюджету України недоплаченого позивачем судового збору шляхом ухвалення додаткового рішення допускається виключно за наявності підстав, визначених ч. 2 ст. 163 ГПК України, тобто в разі, коли розмір судового збору попередньо визначає суд за умов очевидної невідповідності визначеної позивачем ціни позову дійсній вартості спірного майна або неможливості встановлення точної його ціни на момент пред’явлення позову.
У всіх інших випадках, зокрема при виявленні недоплати судового збору після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, суд відповідної інстанції – ані за заявою учасника справи, ані з власної ініціативи – не має права стягувати несплачений (недоплачений) судовий збір, у тому числі й шляхом ухвалення додаткового рішення, а процесуальний обов'язок позивача зі сплати судового збору вважається припиненим.
Такий висновок зробила Об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Товариство звернулося з позовом про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та стягнення заборгованості з орендної плати. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Під час апеляційного перегляду було встановлено, що позивач при поданні позову недоплатив судовий збір, однак апеляційну скаргу повернуто через неусунення її недоліків. Через три роки після ухвалення рішення один з відповідачів звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив достягнути з позивача до Державного бюджету України недоплачену суму судового збору. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, заяву задовольнив і достягнув з позивача зазначену суму судового збору.
Перед ОП КГС ВС постало питання, чи вправі суд стягнути до державного бюджету несплачений (недоплачений) заявником судовий збір за подання процесуального документа, зокрема і вже розглянутого по суті з ухваленням рішення у справі.
Переглядаючи справу, ОП КГС ВС зазначила, що положення ГПК України не наділяють суд повноваженнями стягувати несплачений (недоплачений) судовий збір після вирішення спору по суті, у тому числі шляхом ухвалення додаткового рішення, за винятком випадків, прямо передбачених ч. 2 ст. 163 ГПК України.
ОП КГС ВС наголосила, що якщо суд не виявив недоплату судового збору до ухвалення рішення та не скористався наданими йому процесуальними повноваженнями, обов’язок позивача щодо сплати такого збору вважається припиненим. У такому випадку помилка суду не може бути перекладена на учасника процесу шляхом ухвалення додаткового рішення через тривалий час після набрання рішенням законної сили.
Крім того, ОП КГС ВС зауважила, що за умов відсутності підстав для застосування або неможливості застосування процесуальних механізмів контролю за сплатою судового збору, визначених ГПК України, стягнення судом першої інстанції додатковим рішенням несплаченого (недоплаченого) судового збору свідчитиме про порушення принципів правової визначеності та остаточності судового рішення, яке набрало законної сили.
За результатами розгляду ОП КГС ВС касаційну скаргу задовольнила частково, скасувала додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, відмовивши в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Постанова ОП КГС ВС від 19 червня 2026 року у справі № 925/1421/20 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/137926888.
