У разі закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, визначеного цим Кодексом, за її заявою потрібно повернути судовий збір з державного бюджету.
У разі закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією розгляд такої справи не закінчується і продовжується компетентним судом, за результатом якого й буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду.
У цій справі ТОВ звернулося до суду з позовом, зокрема, про визнання іпотекодержателем за договором іпотеки, визнання недійсним договору іпотеки. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. КЦС ВС скасував судові рішення із закриттям провадження у справі, повідомив позивача, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарських судів. Згодом ухвалою ВС передав справу для продовження розгляду до господарського суду.
До Верховного Суду надійшли клопотання позивача та відповідача про повернення судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг у зв’язку із закриттям провадження у справі ВС та направленням справи за встановленою юрисдикцією до місцевого господарського суду.
Велика Палата ВС звернула увагу на те, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).
Як випливає з аналізу процесуального законодавства, немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен сплачуватися повторно на рахунок того суду, в якому справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених коштів може здійснювати ДСА України у визначеному нею порядку або в порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.
Судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу в разі її направлення за підсудністю, не має права вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи. Отже, немає підстав і для повернення судового збору в разі закриття провадження у справі та її передачі за підсудністю іншому суду, в якому справа розглядається фактично.
За висновком ВП ВС, закриття провадження у справі з направленням її для продовження розгляду судом належної юрисдикції не припиняє розгляду цієї справи. Судовий розгляд справи продовжується судом, до юрисдикції розгляду якого вона віднесена законом.
У такому разі остаточний розподіл судових витрат, зокрема й відшкодування стороні, на користь якої буде прийняте рішення по суті спору, здійснюватиме суд за результатами розгляду справи.
Отже, подання позивачем заяви (у разі закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливлює повернення судового збору.
Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі ВС передала справу для продовження розгляду, підстав для повернення судового збору немає.
Велика Палата ВС виснувала, що питання про розподіл, перерозподіл чи повернення судового збору має вирішувати суд установленої юрисдикції, у провадженні якого розглядається справа по суті.
Тож, на переконання ВП ВС, позивачі в цій справі мали б звернутися з клопотаннями про повернення судового збору саме до місцевого господарського суду, який ухвалив кінцеве рішення у справі, і таке звернення є належним.
Постанова ВП ВС від 22 травня 2024 року у справі № 760/30077/19 (провадження № 14-31цс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/120088908.
