Якщо договір із постачальником «останньої надії» не було припинено до закінчення 60-добового граничного строку, постачальник «останньої надії» не припинив постачання природного газу споживачу, який був включений до його реєстру, а споживач продовжує споживати природний газ за відсутності в нього іншого постачальника, то немає підстав вважати такі правовідносини недоговірними, враховуючи, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» вважається укладеним шляхом акцептування публічної оферти споживачем через сам факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду.
У цій справі ТОВ «Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"» звернулося з позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз"» про стягнення заборгованості, включаючи основний борг, 3 % річних, пеню та інфляційні втрати.
Суд першої інстанції задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача суму основного боргу за спожитий природний газ з огляду на те, що між сторонами укладено договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», умови якого є обов’язковими. У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове – про часткове задоволення позову, стягнувши вартість безпідставно набутого природного газу. У задоволенні інших позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір між сторонами не міг бути укладений відповідно до встановленої законом прямої заборони, тому спірні правовідносини є кондикційними і регулюються статтями 1212, 1213 ЦК України.
Перед Великою Палатою Верховного Суду у цій справі постало питання щодо визначення режиму поставленого позивачем відповідачеві газу: правовідносини між сторонами є договірними (внаслідок акцепту публічної оферти фактом споживання газу) чи кондикційними (через наявність заборони на укладення договору за обставин, визначених у ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу»).
Проаналізувавши приписи законодавства, які регулюють правовідносини у сфері постачання природного газу, Велика Палата Верховного Суду зазначила про встановлену заборону на укладення договору постачання природного газу між постачальником «останньої надії» та споживачем за наявності в такого споживача простроченої заборгованості; неможливість постачання природного газу постачальником «останньої надії» споживачу з перевищенням 60-добового терміну протягом календарного року; встановлений законодавством механізм припинення постачальником «останньої надії» постачання споживачу природного газу після закінчення 60-добового терміну постачання.
Наведені обмеження зумовлені тим, що постачальник «останньої надії» не є суб’єктом, орієнтованим на довгострокове обслуговування споживачів, а виконує виключно функцію тимчасового «страхування» для забезпечення безперервності газопостачання в разі виникнення кризових ситуацій.
Отже, постачання природного газу постачальником «останньої надії» має бути тимчасовим заходом «страхування» споживача на випадок ситуацій, за яких постачання природного газу не може здійснюватися йому постачальником, з яким було укладено відповідний договір, або якщо такий договір не був укладений у певний період.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реєстрація споживача в реєстрі постачальника «останньої надії» для забезпечення безперервності постачання відбувається автоматично за наявності на інформаційній платформі даних про відсутність у споживача іншого постачальника в певний період, тобто якщо система не фіксує цього споживача в реєстрі споживачів іншого постачальника. Водночас договір із постачальником «останньої надії» укладається внаслідок самого факту споживання природного газу з ресурсу постачальника «останньої надії».
Якщо ж договір із постачальником «останньої надії» не було припинено до закінчення 60-добового граничного строку, цей постачальник не припинив постачання природного газу споживачу, який був уключений до його реєстру, а споживач продовжує споживати природний газ за відсутності в нього іншого постачальника, то немає підстав вважати, що такі правовідносини є недоговірними, враховуючи, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» вважається укладеним шляхом акцептування публічної оферти споживачем через сам факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції щодо кваліфікації правовідносин між сторонами та задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу за спожитий природний газ. У цій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін, а постанову апеляційної інстанції скасовано повністю. В частині позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних ухвалено нове рішення – про задоволення цих вимог.
Постанова ВП ВС від 17 червня 2026 року у справі № 904/1809/24 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138324966.
