Зобов’язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов’язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.
Із цього моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду.
У справі, яка розглядалася, ТОВ звернулося з позовом до АТ про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України у зв’язку з тим, що відповідач своєчасно не повернув позивачу безпідставно отримані від нього кошти, що встановлено судовими рішеннями, і протиправно користувався цими коштами з 26 лютого 2019 року по 7 травня 2021 року.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив. За висновками суду, оскільки перерахування грошових коштів без достатньої правової підстави відбулося 25 лютого 2019 року, то відповідач після отримання зазначених коштів був зобов’язаний повернути їх одразу.
Натомість відповідач вважав, що початком нарахування прострочення виконання зазначеного зобов’язання є дата набрання законної сили постановою апеляційного господарського суду, якою встановлено факт безпідставності отримання майна, – 7 травня 2021 року.
Велика Палата ВС погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем коштів 25 лютого 2019 року початком періоду прострочення має бути 26 лютого 2019 року, а закінченням – 6 травня 2021 року, оскільки ці кошти відповідач повернув лише 7 травня 2021 року.
ВП ВС звернула увагу на те, що передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає з огляду на наявність самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем коштів позивача.
Окрім цього, ВП ВС відхилила аргумент відповідача про те, що лише рішенням суду був установлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов’язок їх повернути.
Як було зазначено вище, зобов’язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом.
Це зобов’язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов’язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
В іншому разі (за позицією відповідача) без судового рішення зобов’язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов’язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов’язання, передбаченим у ч. 3 ст. 509 ЦК України.
Постанова ВП ВС від 7 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/117340690.
