З огляду на положення ч. 1 ст. 61 Конституції України, ч. 1 ст. 2, частин 1, 3 ст. 3 КК України саме собою встановлення в Законі України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (ст. 190 КК України) за умов, якщо в діянні особи є всі елементи складу вказаного кримінального правопорушення і під час звернення за державною соціальною допомогою не було жодних правових підстав для її призначення цій особі.
Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу засудженої за заволодіння чужим майном шляхом обману, підроблення документів та використання їх, а також вчинення таких діянь повторно (ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України).
Як установив місцевий суд, під час оформлення державної допомоги малозабезпеченим сім’ям у заяві про призначення всіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг і в декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням допомоги, жінка умисно не вказала відомостей про наявність у неї другої квартири. А потім на підставі цих документів певний час незаконно отримувала державну соціальну допомогу.
Апеляційний суд, який скасував вирок місцевого суду у частині заходу примусу, за сукупністю злочинів визначив особі остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» її було звільнено від відбування призначеного покарання.
У касаційній скарзі засуджена просила скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження, зазначивши, що її було необґрунтовано піддано кримінальному переслідуванню. Як наголосила засуджена, Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» (у редакції від 1 січня 2014 року) передбачено припинення надання допомоги та повернення надміру нарахованих коштів, що тягне цивільно-правову відповідальність.
ОП ККС ВС скасувала судові рішення щодо особи і закрила кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в її діяннях складу злочинів.
Як зазначено в постанові ОП ККС ВС, одночасне притягнення однієї особи до цивільної та кримінальної відповідальності не суперечить передбаченому у ч. 1 ст. 61 Конституції України принципу, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Наведене конституційне положення не виключає можливості настання двох видів юридичної відповідальності, якщо одним діянням особа вчиняє два різні правопорушення, тобто склади яких містять різні елементи та базуються на різних фактах. У таких випадках має місце ідеальна сукупність правопорушень двох видів (наприклад, злочину та цивільно-правового делікту).
Тож відмінності у складі правопорушення слугують підставою для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності.
За нормативним визначенням шахрайства, якщо особа, звертаючись до органу соціального захисту з метою одержання державної соціальної допомоги, умисно приховала факти, які спричинили наслідки правового характеру й завдали потерпілій стороні матеріальної шкоди, то такі дії є підставою для виникнення як цивільно-правових, так і кримінально-правових відносин. А отже, є підстави для притягнення зазначеної особи до цивільної та кримінальної відповідальності.
Правильність правової оцінки поведінки особи, котра отримує матеріальну допомогу, не маючи за законом на це права, безпосередньо залежить від належного з’ясування наявності елементів складу злочину шахрайства. Відсутність хоча б одного зі складових елементів шахрайства, у тому числі об’єктивної чи суб’єктивної сторони, означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, можуть перебувати в іншій, ніж кримінальна, юридичній площині і свідчити про наявність цивільного спору.
Неповідомлення (незазначення) відомостей про наявність нерухомого майна як спосіб отримання соціальних виплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, котра не повідомляє обов’язкової за законом інформації.
Водночас у цьому провадженні не враховано особливостей Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» і всупереч пунктам 1, 2 ст. 7 КПК України не з’ясовано, чи мала особа право на соціальну допомогу на іншій, ніж зазначена в її заяві, підставі, хоча від цього з огляду на існуючий компенсаційний механізм залежить правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Однак, як видно з отриманих на стадії касаційного провадження документів, доводи в касаційній скарзі про наявність в особи під час звернення до органів соціального захисту права на призначення державної допомоги на іншій підставі, передбаченій ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», є слушними. Тому, зважаючи на факт наявності в особи підстави для призначення соціальної допомоги, який не спростовано стороною обвинувачення, убачається, що під час звернення до органу соціального захисту населення засуджена не додержала лише порядку оформлення документів (елемент складу цивільно-правого делікту). Проте саме собою наведене порушення не може розцінюватися як шахрайство.
Детальніше з постановою ОП ККС ВС у справі № 159/3357/18 (провадження № 51-2570кмо19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93014931, а з окремою думкою судді – https://reyestr.court.gov.ua/Review/93053821.
