Відсутність або наявність підзаконного нормативно-правового акта, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст і порядок реалізації повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб’єктам владних повноважень відповідно до закону.
Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі щодо скасування постанови територіального управління Держпраці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю.
Відповідно до обставин справи позивачка була зареєстрована як ФОП з 12 червня 2003 року по 21 грудня 2022 року. Посадовими особами ГУ ДПС 15 листопада 2022 року проведено фактичну перевірку, за результатами якої складено акт перевірки. Вказаний акт перевірки містить висновок про використання праці без належного оформлення трудових відносин з працівниками. На підставі акта фактичної перевірки начальник управління Держпраці прийняв постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, якою на позивачку було накладено штраф у розмірі 268000,00 грн за порушення вимог ст. 24 КЗпП України.
Суд першої інстанції, рішення якого апеляційний суд залишив без змін, задовольнив позов, вказавши, що чинне станом на дату прийняття оскаржуваної постанови законодавство не передбачало можливості накладення штрафів на підставі акта фактичної перевірки ДФС, її територіального органу. Постанову КМУ від 21 серпня 2019 року № 823, якою внесено зміни до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, у тому числі щодо можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, визнано протиправною та нечинною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року у справі № 640/17424/19, яку Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 вересня 2021 року залишив без змін.
КАС ВС скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову з огляду на таке.
Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для ФОП, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Так, повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання ФОП вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), належить податковому органу відповідно до закону.
При цьому повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення шляхом накладення штрафу за законом (ч. 4 ст. 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, – Державній службі України з питань праці.
Верховний Суд вважає, що в разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб’єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначених законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб’єкт, уповноважений його накладати, напряму визначені в нормах ст. 265 КЗпП України.
Окрему увагу Верховний Суд звертає на те, що підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і для виконання законів.
Відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно-правового акта, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст і порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб’єктам владних повноважень відповідно до закону.
Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій повинні були застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб’єктів господарювання – ФОП за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані цим органом в акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.
Верховний Суд констатує, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, при цьому прав позивачки не порушив.
Постанова Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23 (адміністративне провадження № К/990/34406/23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/118464322.
