Строк пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців, а також порядок виконання ними зобов’язання, передбачений у статтях 1281, 1282 ЦК України, не поширюються на правовідносини, які виникають у зв’язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов’язань третьою особою (відмінною від особи іпотекодавця).
Такі відносини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», і тому іпотека є дійсною для спадкоємця іпотекодавця, який набуває статусу іпотекодавця й має всі його права та обов’язки за іпотечним договором.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду.
За обставинами справи чоловік позивачки передав в іпотеку банку квартиру для забезпечення виконання кредитних зобов’язань іншою особою. Після його смерті квартиру успадкувала дружина. Водночас банк відступив право вимоги за іпотечним договором фінансовій установі, яка майже через два роки після прийняття спадщини звернула стягнення на іпотечну квартиру, а згодом продала фізичній особі, яка своєю чергою передала її в іпотеку іншій фінансовій установі.
Позивачка стверджувала про незаконність вибуття з її власності успадкованої квартири, вважаючи іпотеку припиненою, оскільки вона не отримувала жодних майнових вимог протягом шести місяців з дня одержання нею свідоцтва про право на спадщину, а звернення стягнення на квартиру в позасудовому порядку суперечить статтям 1281, 1282 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій вважали застосовними до спірних правовідносин приписи ст. 1281 ЦК України, проте зробили протилежні висновки щодо дотримання відповідних строків кредитором, а також щодо порядку звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченого ст. 37 Закону України «Про іпотеку», або ст. 1282 ЦК України.
Велика Палата ВС вказала, що обов’язки іпотекодавця, коли він є третьою особою в основному правовідношенні, мають виключно майновий характер, а не особистий. Саме майно, а не іпотекодавець (який цілеспрямовано визначив таку форму зобов’язання та конкретне майно), є гарантом виконання основного зобов’язання.
Наведене співвідноситься з нормами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», за якими, якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи – іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Зі змісту статей 1281, 1282 ЦК України можна зробити висновок, що вони стосуються правовідносин, за яких сторона основного зобов’язання помирає, а її майно переходить до інших осіб – спадкоємців, які разом із цим майном набувають невиконане особисте боргове (грошове) зобов’язання спадкодавця, що обмежується вартістю успадкованого майна.
Отже, положення статей 1281, 1282 ЦК України (як щодо строків пред’явлення вимог, так і щодо порядку виконання зобов’язань спадкоємцями) не поширюються на правовідносини, пов’язані з переходом у спадщину майна, переданого в іпотеку для забезпечення виконання зобов’язання третьої особи. Такі правовідносини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними та підлягають застосуванню в цих правовідносинах.
У цій справі суди встановили, що договір іпотеки містить іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», а також те, що іпотекодержатель звертався до позивачки з повідомленнями-вимогами про усунення порушення за основним зобов’язанням.
Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про дотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку згідно зі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та, відповідно, про законність набуття ним права власності на спірне майно.
Посилання на постанову ВП ВС від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21 (провадження № 14-132цс24) буде невідкладно додане після її оприлюднення в ЄДРСР.
