У трудових правовідносинах звільнення за власним бажанням та звільнення за згодою сторін часто сприймаються як подібні підстави припинення трудового договору. Водночас з правової точки зору це різні механізми, які мають різні умови застосування та правові наслідки.

Звільнення за згодою сторін передбачене пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Його ключова ознака – взаємна домовленість працівника і роботодавця про припинення трудових відносин. Ініціатором може бути як працівник, так і роботодавець, однак обов’язковою умовою є згода обох сторін щодо самого факту звільнення та дати припинення трудового договору.

Звільнення за власним бажанням регулюється статтею 38 КЗпП України. У цьому випадку ініціатива належить працівнику, а згода роботодавця на звільнення не є визначальною. Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши роботодавця за два тижні.

Водночас стаття 38 КЗпП України передбачає випадки, коли роботодавець повинен звільнити працівника у строк, про який він просить. Це можливо, зокрема, у разі переїзду на нове місце проживання, вступу до закладу освіти, вагітності, догляду за дитиною, виходу на пенсію, прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин.

Головна відмінність полягає у волевиявленні сторін. За угодою сторін трудовий договір припиняється лише за взаємної згоди працівника і роботодавця. За власним бажанням працівник реалізує своє право на припинення трудових відносин, а роботодавець зобов’язаний належно оформити звільнення за наявності письмової заяви та дотримання встановленого строку попередження.

Практичне значення має і можливість відкликання заяви. При звільненні за власним бажанням працівник, як правило, може відкликати заяву до закінчення строку попередження, якщо на його місце не запрошено іншого працівника, якому відповідно до закону не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Натомість при звільненні за згодою сторін одностороння відмова від досягнутої домовленості не допускається, оскільки така підстава припинення трудового договору ґрунтується на спільному волевиявленні працівника і роботодавця.

Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2024 року у справі № 757/18577/22-ц зазначив, що якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права в односторонньому порядку відкликати заяву про звільнення. Анулювання такої домовленості можливе лише за взаємною згодою роботодавця і працівника.

Аналогічний підхід Верховний Суд висловив у постанові від 17 січня 2025 року у справі № 522/2588/23. Суд підкреслив, що припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України є самостійною підставою звільнення, яка ґрунтується на домовленості сторін, а не на односторонній ініціативі працівника чи роботодавця.

В умовах воєнного стану слід також враховувати Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Зокрема, стаття 4 цього Закону передбачає особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника у разі ведення бойових дій у районах, де розташовані підприємство, установа чи організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника.

Отже, звільнення за власним бажанням – це ініціатива працівника, передбачена статтею 38 КЗпП України. Звільнення за згодою сторін – це домовленість працівника і роботодавця відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Правильне визначення підстави звільнення має важливе значення для законності кадрового рішення та захисту трудових прав працівника.