Чернівецький апеляційний суд переглянув вирок районного суду щодо чоловіка, засудженого за крадіжку (таємне викрадення чужого майна), вчинену повторно, поєднане з проникненням у сховище, в умовах воєнного стану та в особливо великих розмірах, а також за незаконне придбання, носіння і зберігання бойових припасів та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу. Колегія суддів підтвердила доведеність вини та правильність правової кваліфікації його дій, водночас дійшла висновку, що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок м’якості.
Вироком Чернівецького районного суду м. Чернівців чоловіка було визнано винуватим за ч. 5 ст. 185 та ч. 1 ст. 263 КК України та за сукупністю кримінальних правопорушень призначено остаточне покарання у виді 8 років позбавлення волі. Апеляційний суд визнав це покарання надто м’яким, скасував вирок у цій частині та призначив остаточне покарання – 10 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна, крім житла.
Як установили суди, чоловік, діючи з корисливих мотивів, повторно та в умовах воєнного стану, шляхом розбиття вікна задніх правих дверей проник до автомобіля, звідки викрав шкіряну сумку з грошовими коштами в іноземній валюті та золотими виробами. Загальна сума завданої потерпілому матеріальної шкоди становила 1 026 486,47 грн, що відповідно до закону становить особливо великий розмір.
Крім того, судом установлено, що обвинувачений, умисно, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій шляхом знахідки незаконно придбав, зберігав та носив без передбаченого законом дозволу корпус осколкової гранати РГ-42 і запал до неї, які, згідно з висновком експертизи, утворюють придатну до вибуху ручну осколкову гранату.
Не погодившись із вироком, обвинувачений та його захисник просили його скасувати і виправдати чоловіка за обома епізодами. Сторона захисту заперечувала доведеність вини, ставила під сумнів належність і допустимість низки доказів, стверджувала про порушення процесуальних прав та можливу фальсифікацію доказів, зокрема наполягала, що гранату та запал обвинуваченому нібито підкинули працівники поліції.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг сторони захисту, колегія суддів дійшла висновку, що винуватість обвинуваченого у вчиненні обох кримінальних правопорушень підтверджується сукупністю досліджених судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів. Зібрані у справі докази суд визнав належними та допустимими. Будь-яких сумнівів у винуватості обвинуваченого у вчиненні ним інкримінованих йому кримінальних правопорушень немає.
Перевіряючи вирок у частині призначеного покарання, Чернівецький апеляційний суд погодився з доводами прокурора про його м’якість. Колегія суддів зазначила, що відповідно до статей 50, 65 КК України покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. При його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Апеляційний суд установив, що суд першої інстанції не повною мірою врахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу винного, відсутність обставин, що пом’якшують покарання, а також не врахував рецидив злочину як обставину, що його обтяжує. Унаслідок цього призначене покарання не відповідало тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через м’якість.
При призначенні нового покарання колегія суддів врахувала, що один із вчинених злочинів належить до особливо тяжких, інший – до тяжких. Водночас обвинувачений раніше вісім разів засуджувався за вчинення корисливих злочинів, у тому числі тяжких, а нові кримінальні правопорушення вчинив у період незнятої та непогашеної судимості. Обставин, що пом’якшують покарання, апеляційний суд не встановив, а рецидив злочинів визнав обставиною, що його обтяжує.
Окремо колегія суддів звернула увагу, що санкція ч. 5 ст. 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, однак суд першої інстанції додаткового покарання у виді конфіскації не призначив та свого рішення в цій частині не мотивував.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасувати вирок у частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.
Апеляційний суд також змінив рішення в частині відшкодування матеріальної шкоди, врахувавши, що частину викраденого майна вже було повернуто потерпілому, а частина вилучених коштів підлягала поверненню. Відтак розмір невідшкодованої матеріальної шкоди, що підлягає стягненню, визначено у сумі 782 703,08 грн.
Таким чином, апеляційний суд виходив із того, що при індивідуалізації покарання визначальне значення має комплексна оцінка не лише тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а й даних про особу винного та обставин, що впливають на покарання.
Апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, апеляційні скарги засудженого та його захисника – залишено без задоволення. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вирок Чернівецького апеляційного суду може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Справа № 725/9118/24
