11 серпня 2026 року набрав чинності наказ Міністерства освіти і науки України № 961, яким оновлено Порядок реагування на випадки булінгу (цькування) та Порядок застосування заходів виховного впливу.
Оновлені правила передбачають реагування не лише на можливий булінг як систематичне насильство, а й на будь-які виявлені прояви чи ознаки насильства серед учасників колективу закладу освіти.
Що вважається булінгом
Булінг (цькування) — психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство, тобто будь-яке умисне діяння (дія або бездіяльність), у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, яке систематично вчиняється особою стосовно дитини, з якою вони є учасниками колективу закладу освіти, або дитиною стосовно іншого учасника цього колективу та яке порушує права, свободи, законні інтереси постраждалої особи та/або перешкоджає виконанню нею визначених законодавством обов’язків.
Він характеризується дисбалансом сил та умисним приниженням. На відміну від конфлікту, який є ситуативним і передбачає рівність сторін, булінг має системний характер і повторюваність дій.
Які ознаки можуть свідчити про насильство
Оновлений порядок визначає перелік проявів, які можуть свідчити про те, що дитина зазнає насильства. Серед найпоширеніших ознак: замкнутість, тривожність, агресивність, різка зміна поведінки, ізоляція від колективу, депресивні стани, аутоагресія чи суїцидальні прояви, фізичні ушкодження, вимагання речей або грошей, поширення образливих висловлювань чи матеріалів інтимного змісту, відмова відвідувати заклад освіти тощо.
Цей перелік не є вичерпним. Наявність окремої ознаки не доводить автоматично факт булінгу, але є підставою перевірити ситуацію та надати необхідну допомогу.
Як повідомити про можливе насильство та порядок реагування
Працівник закладу освіти, здобувач освіти або інший учасник освітнього процесу, який помітив відповідні прояви чи ознаки, повинен повідомити про це керівника закладу освіти.
Повідомлення може бути подане будь‑яким учасником освітнього процесу — усно, письмово, телефоном, електронною поштою чи через спеціальну скриньку, у тому числі анонімно.
Відтепер наказом встановлені чіткі терміни реагування: керівник закладу освіти зобов’язаний розглянути повідомлення протягом однієї доби, а у разі виявлення ознак насильства — невідкладно, але не пізніше трьох годин, повідомити Національну поліцію та службу у справах дітей.
Якщо у вчиненні насильства підозрюється керівник закладу, повідомлення подається засновнику або органу управління.
Кожен заклад освіти має створити власну систему запобігання насильству: затвердити внутрішнє положення, визначити відповідальну особу за приймання й реєстрацію повідомлень, забезпечити різні канали звернення та вести облік усіх випадків.
Факт булінгу встановлюється виключно судом. Комісія при закладі освіти не визначає наявність булінгу, а оцінює обставини, визначає потреби дитини, організовує підтримку та ухвалює рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Запроваджено обов’язковий моніторинг виконання рішень комісії та їх перегляд у разі неефективності. Дитина має право бути вислуханою; її позиція фіксується у матеріалах розгляду, а слухання проводиться у присутності батьків та психолога або соціального педагога.
Діти, які вчинили булінг або постраждали від нього, мають право на соціально‑психологічну реабілітацію відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 585 від 1 червня 2020 року.
Куди звертатися
- До керівника закладу освіти, а якщо у вчиненні насильства підозрюється керівник — засновник закладу або відповідний орган управління;
- Місцева служба у справах дітей;
- Національна поліція України – 102;
- Національна гаряча лінія для дітей та молоді — 116 111 із мобільного або 0 800 500 225 із мобільного чи стаціонарного телефону;
- Безоплатна правнича допомога – 0800 213 103;
Протидія булінгу — це про безпеку, повагу і відповідальність. Кожна дитина має право на захист, а кожне повідомлення про можливе насильство потребує належного реагування.
Зміни реалізуються в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», ініційованої першою леді Оленою Зеленською, за підтримки Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України та ЮНЕСКО.
