Суд не може відмовити у стягненні заробітної плати через пропуск строку, передбаченого нормою права, визнаною неконституційною, лише з посиланням на те, що спірні правовідносини виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України. Водночас у спорах про виплату сум, належних працівникові при звільненні, суд має врахувати спеціальні правила обчислення строку звернення до суду та положення ЦК України про позовну давність під час воєнного стану.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
У справі, що переглядалася, позивачка після звільнення за угодою сторін звернулася до суду з позовом до колишнього роботодавця про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період із березня 2022 року до серпня 2024 року. Позивачка зазначила, що письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, не отримувала.
Суд першої інстанції задовольнив позов. Апеляційний суд скасував це рішення та стягнув заборгованість лише за період до 19 липня 2022 року, а в решті вимог відмовив через пропуск тримісячного строку звернення до суду. При цьому апеляційний суд вважав, що Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вони виникли до його ухвалення.
КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий апеляційний розгляд, зробивши такі правові висновки.
Рішенням від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 Конституційний Суд України визнав неконституційною ч. 1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
На момент апеляційного перегляду Рішення КСУ вже набуло чинності. Отже, апеляційний суд мав оцінити спірні правовідносини з урахуванням неконституційності відповідного положення закону. Сам по собі факт виникнення цих правовідносин до ухвалення рішення КСУ не дає підстав застосовувати норму права, вже визнану неконституційною.
Судовий захист не може ґрунтуватися на законі, який суперечить Конституції України.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції України).
Водночас КЦС ВС розмежував загальний строк звернення до суду за стягненням заробітної плати та спеціальний строк у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні.
Глава XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України Законом України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» була доповнена п. 2, який передбачає, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції на час спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України в актуальній редакції його положення застосовуються, у тому числі, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Частина 2 ст. 233 КЗпП України, яка не була предметом розгляду КСУ, передбачає для останньої категорії спорів тримісячний строк із дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Застосування цієї норми не залежить від рішення КСУ щодо ч. 1 зазначеної статті.
Однак апеляційний суд не встановив, чи отримувала позивачка таке повідомлення і якщо отримувала, то коли саме. Суд також не надав належної оцінки її доводам про неотримання повідомлення і залишив поза увагою клопотання про поновлення строку, заявлене у відзиві на апеляційну скаргу на випадок, якщо суд визнає його пропущеним.
КЦС ВС звернув увагу на вплив воєнного стану на обчислення строку звернення до суду. Визначений ст. 233 КЗпП України строк є спеціальним строком позовної давності. З огляду на те, що трудове законодавство не врегульовує питання його зупинення чи переривання під час воєнного стану, відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше прямо не передбачено законодавством.
Таким чином, для вирішення питання про своєчасність звернення працівниці до суду необхідно було перевірити не лише початок перебігу спеціального строку, а й урахувати положення ЦК України щодо продовження та зупинення позовної давності, які діяли у відповідний період.
Оскільки апеляційний суд не врахував зазначеного та не встановив обставин, необхідних для правильного вирішення спору, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий апеляційний розгляд.
Постанова КЦС ВС від 16 вересня 2026 року у справі № 373/1381/25 (провадження № 61-1706св26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139931031.
