Судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді В’ячеслав Хохуляк і Валентина Юрченко взяли участь у панельній дискусії «Оподаткування як засіб та умови трансформації: безпека, відновлення, технології, відповідальність» в рамках Х Харківського міжнародного юридичного форуму, що проходив на базі Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
У своєму виступі В’ячеслав Хохуляк детально зупинився на правових наслідках застосування санкцій у податково-правовій сфері.
Суддя зазначив, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про санкції» існує широкий і узагальнений перелік видів санкцій, який налічує 25 пунктів. Цей перелік постійно розширюється. Разом із тим ч. 4 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що санкції не поширюються на:
- сплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів до державного й місцевих бюджетів;
- сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЄСВ);
- погашення чи стягнення податкового боргу, недоїмки з ЄСВ;
- сплату розстрочених або відстрочених (зокрема за рішенням суду) грошових зобов'язань.
Окремо Закон передбачив, що реалізацію визначених ПК України санкцій щодо підсанкційної особи забезпечує відповідний контролюючий орган шляхом здійснення заходів, передбачених у п. 21.1 ст. 21.1 ПК України.
Спікер зазначив, що майже через 9 років після ухвалення Закону України «Про санкції» (10 серпня 2023 року) його статті 4 та 5 і ПК України були доповнені новими положеннями. Відповідно до них реалізація спеціальних економічних та обмежувальних заходів контролюючим органом здійснюється шляхом виконання рішень через такі спеціальні заходи:
- анулювання ліцензій на право здійснення діяльності у сфері виробництва та обігу спирту, алкоголю, тютюнових виробів, рідин для електронних сигарет і пального;
- відмова або зупинення у поверненні надміру чи помилково сплачених податків, зборів, ЄСВ, пені та штрафів;
- відмова в наданні розстрочення / відстрочення грошових зобов'язань і податкового боргу;
- зупинення або відмова в бюджетному відшкодуванні ПДВ.
Як зазначив суддя, за змістом ПК України застосування податкових обмежень є не самостійним інструментом, а похідною нормою від ст. 4 Закону України «Про санкції». Не безумовним, а виключно внаслідок застосування до конкретного суб'єкта конкретного виду економічного та іншого попереджувального заходу. Механізм реалізації складається з чіткої послідовності дій. Таким чином, законна підстава для податкових обмежень виникає виключно як наслідок попереднього офіційного рішення про застосування санкцій, ухваленого в установленому законом порядку.
В’ячеслав Хохуляк зосередився на одному з інструментів контролюючого органу –зупиненні або відмові в наданні бюджетного відшкодування ПДВ у разі застосування санкцій щодо зупинення виконання економічних і фінансових зобов'язань.
За словами доповідача, попри актуальність проблеми практика КАС ВС свідчить, що застосування п. 204.1 ст. 200 ПК України вимагає доказів, що санкції запроваджено безпосередньо проти платника податків, його засновників, учасників чи бенефіціарів. При цьому підстави для таких санкцій мають бути обов'язково обґрунтовані.
Валентина Юрченко під час виступу зазначила, що питання балансу між фіскальними інтересами держави та захистом права власності в сучасних умовах в Україні надзвичайно чутливе.
Яскравою ілюстрацією складності цієї проблематики є справа № 240/3843/24 за позовом ПП «Овручгазавто» до Державної податкової служби України. Предмет спору в цій справі – притягнення суб’єкта господарювання до фінансової відповідальності за здійснення роздрібної торгівлі пальним через електронний контрольно-касовий апарат, який на момент здійснення операції не був зазначений у додатку до ліцензії (навіть попри те, що згодом до ліцензії були внесені відповідні зміни). Податковий орган нарахував санкції в розмірі 200 % від вартості реалізованого товару, що для позивача склало понад 63 млн грн.
Суди попередніх інстанцій задовольнили позов і скасували податкове повідомлення-рішення, зокрема керуючись тим, що застосовані санкції є непропорційними та становлять надмірне втручання у право власності, гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Загальна вартість усіх активів підприємства становить лише 20 млн грн. Тобто навіть при повному продажі майна та закритті АЗС позивач не зможе покрити й третину накладеного штрафу. Штрафні санкції порушують принцип справедливого балансу між публічними інтересами і захистом прав приватного власника.
Суддя наголосила, що через складність питання судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС у березні 2026 року звернулася до ЄСПЛ із запитом про надання консультативного висновку в порядку Протоколу № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, палата вирішила запитати консультативний висновок у контексті ст. 1 Першого протоколу (право на мирне володіння майном) до Конвенції, щоб отримати відповіді на такі питання:
- з урахуванням імперативного характеру норм податкового права, чи уповноважений національний судовий орган не застосовувати прямі положення законодавства, які визначають фінансові санкції за невиконання вимог податкового законодавства, застосувавши натомість нижчий розмір санкцій, який законом не передбачено?
- за якими критеріями можна вважати санкцію, передбачену ст. 17 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», такою, що є непропорційним втручанням у право, передбачене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції?
Під час комунікації з ЄСПЛ з'ясувалося, що подібні проблеми поставали перед ЄСПЛ і раніше, проте це перший випадок, коли національний суд підійшов до питання настільки детально й системно в межах процедури консультативного запиту.
Валентина Юрченко також зазначила, що, застосовуючи Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судді мають спиратися не на формальне цитування, а виключно на рішення, релевантні до конкретної правової ситуації.
