Ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, але це не означає, що доктрину можна застосувати до будь-якого спору. На цьому наголосив суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Василь Крат на лекції «Заборона суперечливої поведінки: як працює доктрина venire contra factum proprium», організованій Молодіжним комітетом Національної асоціації адвокатів – UNBA NextGen в Одеській області.
Лектор розповів, звідки походить доктрина, на чому тримається в українському праві, коли застосовується і чому її не варто використовувати в кожній справі.
Зокрема, він зауважив, що історію доктрини зазвичай починають із римських Дигест і формулювання Ульпіана: батько, який емансипував дочку, не може після її смерті оспорювати власну дію. Проте римське походження доктрини значною мірою умовне. В німецькій доктрині давно висловлено тезу, що в римському праві це був лише юридичний вислів, а не обов'язкове правило для вирішення спорів (див. Dette H.W. Venire contra factum proprium nulli conceditur, 1985). Як правову конструкцію доктрину розробили італійські глосатори й постглосатори Болонської школи у XIII–XV століттях. Отже, їй близько 600 років.
Доктрина venire contra factum proprium, сказав спікер, є проявом принципу добросовісності, закріпленого у ст. 3 ЦК України. Це стандарт поведінки, що передбачає чесність, відкритість і повагу до інтересів іншої сторони. Доктрина є одним із конкретних проявів цього принципу, а ст. 3 – єдина нормативна підстава для її застосування. Лектор назвав такі правила «маленькими доктринками» на тлі «великих» засад на кшталт добросовісності. Добра совість, пояснив він, має суб'єктивний вимір («знав – не знав») і об'єктивний, тобто стандарт поведінки. Саме об’єктивний стандарт лежить в основі заборони суперечливої поведінки.
Розповідаючи, як доктрина venire contra factum proprium з'явилася в судовій практиці, Василь Крат зазначив, що вперше в Україні на неї послалися судді КЦС ВС, зокрема він, в окремій думці від 22 серпня 2018 року у справі № 596/2472/16-ц. Ішлося про типову ситуацію: орендодавець не підписав договір оренди землі, орендар роками користувався ділянкою, а орендодавець отримував плату. Згодом він передумав і послався на експертизу, яка підтвердила відсутність підпису. Автори окремої думки наголосили, що оспорювати такий договір після отримання плати суперечить попередній поведінці й це недобросовісно.
Менш ніж за рік, у квітні 2019-го, цей підхід підтримала об'єднана палата КЦС ВС (постанова від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17). А в червні 2020 року Велика Палата ВС у подібній справі дійшла іншого висновку. Вона пояснила, що конклюдентні дії підтверджують лише усну форму договору, а договір оренди землі набирає чинності після державної реєстрації. Тому підстав застосовувати доктрину не було. Проте в окремій думці від 19 серпня 2020 року у справі № 637/239/14-ц судді КЦС ВС зазначили, що сфера застосування добросовісності та її проявів не може обмежуватися певними видами правочинів.
Згодом таку позицію підтримала й ВП ВС. У постанові від 6 травня 2026 року у справі № 925/632/19 вона зробила висновок, що коли договір оренди землі підписано і він виконувався, а зареєструвати його стало неможливо через зміни в законодавстві після 1 січня 2013 року, то суд має врахувати справедливість, добросовісність і розумність, а також заборону суперечливої поведінки й захистити добросовісну сторону.
Детально Василь Крат зупинився на умовах застосування доктрини. Суддя наголосив, що вона не є універсальним інструментом. І нагадав, що Dette H.W. порівнював її з джокером. Доктрина «вмикається» лише там, де є вада (наприклад, відсутній підпис на договорі) і де вирішення спору за звичайними нормами призвело б до очевидної несправедливості.
Лектор зауважив, що інколи касаційна скарга починається одразу з посилання на суперечливу поведінку іншої сторони, хоча в самій справі йдеться про інше. У таких випадках доктрина зайва. Наприклад, у кредитних спорах, де договір укладено належним чином, діють чіткі норми про виконання зобов'язань. Якщо вади немає, то немає й потреби в доктрині. «Вона – не "супермаркет можливостей"», – наголосив Василь Крат.
У яких же сферах доктрина працює? Суддя зазначив, що вона не обмежена окремою галуззю: доктрина може стосуватися і зобов'язальних, і речових відносин. Але діє лише в межах матеріального приватного права. Практика Верховного Суду підтверджує кілька її проявів:
- договір вважається укладеним, якщо сторони його виконували, а одна приймала плату (оренда землі);
- особа втрачає право на оспорення, якщо раніше дала зрозуміти, що не оспорюватиме (наприклад, свідоцтво про право на спадщину);
- припиняється право, від якого особа добровільно відмовилася, зокрема право власності чи частка в спільній власності;
- кошти не повертаються як безпідставно набуті, якщо особа сплатила їх, знаючи, що не зобов'язана цього робити.
Василь Крат наголосив, що доктрина заборони суперечливої поведінки є матеріально-правовою, а не процесуальною конструкцією. Тому вона не діє у виконавчому провадженні, про що КЦС ВС зазначив в ухвалі від 12 червня 2024 року у справі № 522/24415/17. Не застосовується вона й в адміністративному судочинстві, адже це не цивільні відносини в розумінні ст. 1 ЦК України.
Суддя застеріг від ототожнення доктрини з естопелем і звернув увагу, що це конструкції різних правових систем. Естопель належить до англосаксонської традиції, де немає загального принципу добросовісності, а його функції виконують різні види естопеля. Україна не стала країною загального права, тому штучно переносити чужі інститути, як, наприклад, з ісламського права інститут приданого, в наш правопорядок не слід. Такого ж висновку дійшов і КЦС ВС у постановах від 8 червня 2026 року у справі № 680/520/24 та від 24 червня 2026 року у справі № 609/620/23.
Наприкінці лекції учасники поставили запитання: чи можна застосовувати доктрину в кредитних спорах і що робити, коли правочин про розірвання договору не підписано, а платежі тривають. Щодо кредитних спорів суддя пояснив: якщо договір укладено належним чином, то вади немає, а отже, немає й потреби в доктрині. Спори вирішують за нормами про виконання зобов'язань. У випадку з непідписаним правочином про розірвання ситуація схожа на історію з орендою землі. Якщо одна зі сторін намагається використати дефект на свою користь, порушуючи принцип добросовісності, доктрину застосувати можна.
Презентація Василя Крата – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Superechl_povedinka.pdf
