Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув скаргу № 30044/10, записану як «Дімо Дімов та інші проти Болгарії».
Обставини справи
Справа стосувалася поміщення осіб в установи попереднього ув’язнення та перегляду національними судами законності такого затримання. Заявники у справі – четверо громадян Болгарії, 1976, 1981, 1979 та 1969 років народження відповідно, проживають у м. Стара Загора. На час подій у справі перші три заявники були офіцерами поліції, які у відповідний час працювали у Старозагорському відділі. Четвертий заявник у справі є бізнесменом, який працює у тому ж місті.
9 листопада 2009 року щодо чотирьох заявників було розпочато розслідування за фактом злочинної змови в трьох епізодах вимагання та одного епізоду втручання у процес доказування в кримінальному провадженні. Зокрема, їх було звинувачено в тому, що вони за допомогою погроз змусили декількох власників нічних клубів у м. Стара Загора укласти договір із охоронною компанією, що розміщена у тому ж місті. 16 листопада 2009 року Старозагорський регіональний суд вирішив помістити заявників під варту на час досудового розслідування. Суд апеляційної інстанції підтримав таке рішення. У січні 2010 року четверо заявників звернулись із клопотаннями про звільнення до прокуратури. 1 лютого 2010 року Старозагорський регіональний суд відхилив їх клопотання. 9 лютого 2010 року Апеляційний суд відхилив апеляційні скарги заявників на рішення суду від 1 лютого 2010 року. Всі заявники у справі неодноразово подавали клопотання про звільнення. Рішенням від 12 квітня 2010 року Старозагорський регіональний суд відхилив їхні клопотання. Рішення суду мотивовано тим, що докази в матеріалах справи у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про обґрунтованість підозр чотирьом заявникам. 20 квітня 2010 року Апеляційний суд розглянув та відхилив апеляційну скаргу, подану заявниками на рішення від 12 квітня 2010 року.
20 липня 2010 року Пловдивський регіональний суд відхилив нові клопотання заявників про звільнення. Апеляційний суд також відхилив апеляційні скарги заявників на це рішення. 16 листопада 2010 року третього заявника було звільнено рішенням суду від 15 листопада 2010 року. 17 листопада 2010 року перший, другий та четвертий заявники були також звільнені на підставі рішення прокурора у зв’язку зі спливом максимального встановленого строку для досудового тримання під вартою. Надалі кримінальне провадження було розглянуто судами. Після декількох перерв, під час яких справа була повернута прокуратурі для подальшого розслідування, 8 серпня 2014 року спеціалізований кримінальний суд припинив провадження у справі. Посилаючись на пункт 4 статті 5 Конвенції, заявники стверджували, що національні суди не провели ефективної перевірки законності та необхідності їхнього ув’язнення, і що їхні клопотання про звільнення не були розглянуті своєчасно. Посилаючись на пункт 5 статті 5 Конвенції, заявники також вказували, що мали права на відшкодування збитків за стверджувані порушення їхніх прав.
Суд констатував порушення пункту 4 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) у зв’язку із відсутністю ефективної процедури перегляду національними судами законності та необхідності тримання під вартою четвертого заявника через те, що одне із його клопотань про звільнення у березні 2010 року не було розглянуто вчасно, та через те, що йому не було дозволено подавати подальші клопотання про звільнення протягом двох місяців. Відтак порушення пункту 5 статті 5 Конвенції стосовно четвертого заявника.
Четвертий заявник вимагав 20 000 євро відшкодування моральної шкоди, яку він нібито зазнав.
Відтак заявнику суд присудив 5000 євро за моральну шкоду і 1 955,65 євро за витрати, понесені в судовому процесі.
