Господарський суд Миколаївської області ухвалою у справі № 915/36/20 відмовив ТОВ «Діонісій VN» у задоволенні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство на підставі ч. 6 ст. 39 КУзПБ, оскільки заборгованість ТОВ «Діонісій VN» перед АТ «Райффайзен Банк Аваль» має спірний характер, що унеможливлює відкриття провадження у справі.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду ухвалу місцевого господарського суду скасовано, заяву ТОВ «Діонісій VN» про відкриття провадження у справі про банкрутство передано на розгляд суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» не є ініціюючим кредитором та єдиним кредитором, чиї вимоги підтверджені даними бухгалтерського обліку ТОВ «Діонісій VN».
За результатами касаційного перегляду постанови апеляційного господарського суду КГС ВС залишив її без змін, зазначивши таке.
Відповідно до ч. 6 ст. 39 КУзПБ господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо, зокрема, вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у цій справі ініціатором відкриття провадження у справі про банкрутство є сам боржник – ТОВ «Діонісій VN».
Особливість звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство з підстав, передбачених ч. 6 ст. 34 КУзПБ (у разі загрози неплатоспроможності), полягає в тому, що у боржника, який у разі задоволення вимог одного або кількох кредиторів не зможе виконати своїх зобов’язань перед іншими кредиторами, виникає обов’язок звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
При цьому ініціювання боржником відкриття провадження у справі про банкрутство на підставі ч. 6 ст. 34 КУзПБ свідчить про відсутність між ним та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини, тобто спору про право немає.
Водночас у будь-якому випадку на момент подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржник повинен надати документи (первинні документи, договори, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, судові рішення тощо), які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози. Інакше таке банкрутство матиме ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов’язань.
У разі звернення боржника із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд у підготовчому засіданні з’ясовує ознаки неплатоспроможності боржника або її загрози.
Отже, під час розгляду заяви боржника, поданої в порядку ч. 4 ст. 34 КУзПБ, суд зобов’язаний перевірити додані до заяви документи щодо їх відповідності вимогам КУзПБ та іншим нормативно-правовим актам з метою встановлення на підставі належних та допустимих доказів обставин того, чи дійсно задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).
Проте у цій справі суд першої інстанції, відмовляючи боржнику у відкритті провадження у справі про банкрутство, безпідставно застосував приписи ч. 6 ст. 39 КУзПБ, оскільки залишив поза увагою ініціювання цього провадження у справі про банкрутство самим боржником, що свідчить про відсутність між ним та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу в результаті визнання боржником такого боргу, тобто відсутність спору про право.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку про те, що ініціювання відкриття провадження у справі про банкрутство боржником унеможливлює застосування судом до таких правовідносин ч. 6 ст. 39 КУзПБ як підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, оскільки цією нормою охоплюються відносини щодо ініціювання провадження у справі особою, іншою ніж боржник, тобто кредитором / кредиторами.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 21 жовтня 2020 року у справі № 915/36/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/92384911.
