Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності на обов’язкову частку у спадковому майні, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивачка не довела, що була особою з інвалідністю на момент відкриття спадщини, а становлення їй другої групи інвалідності з причиною «інвалід з дитинства» вже після смерті батька не є підставою для визнання її непрацездатною на момент відкриття спадщини.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення судів попередніх інтанцій та визнав за позивачкою право власності на 1/2 частину спадкової квартири, зробивши такі правові висновки.
Згідно із ч. 1 ст. 1241 ЦК України, зокрема, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, що має право на обов’язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не самий лише факт установлення особі інвалідності, а момент її настання, оскільки чинне законодавство пов’язує набуття особою інвалідності з дитинства не з відповідним висновком компетентного органу, а зі стійким розладом функцій організму особи.
Зазначаючи, що причиною інвалідності позивачки є інвалідність з дитинства, Медико-соціальна експертна комісія підтвердила, що інвалідність настала у дитинстві заявника, тому обґрунтованим є висновок, що на момент відкриття спадщини позивачка була особою з інвалідністю з дитинства. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивачка перебуває на обліку в обласній психіатричній лікарні з 1991 року, а у 2012 році висновком МСЕК їй встановлено другу групу інвалідності, причиною інвалідності є інвалідність з дитинства (тобто такий стійкий розлад функцій організму позивачки настав до досягнення нею вісімнадцятирічного віку).
Враховуючи конкретні обставини справи та особливості статусу позивачки, Верховний Суд наголосив, що вона станом на день відкриття спадщини була непрацездатною в силу стану свого здоров’я, такий її стан відповідним висновком підтверджено ретроспективно, тобто встановлено за минулий період, оскільки визначено, що особа отримала інвалідність у дитинстві, відповідно, перебувала в такому стані до досягнення повноліття, що й спричинило її непрацездатність після досягнення повноліття.
Також Верховний Суд наголосив, що вирішальним у визначенні, чи була особа працездатною на момент відкриття спадщини, є не те, чи могла фізично особа працювати, а те, чи належала вона до категорії працездатних осіб. Той факт, що спадкоємиця на момент відкриття спадщини була особою з інвалідністю, підтверджує, що вона згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є непрацездатною особою відповідно до закону.
Постанова Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 159/4322/14-ц (провадження № 61-12870св19).
