Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ольга Ступак і Василь Крат взяли участь в онлайн-заході «Year in review: судова практика в сфері арбітражу 2020-2021», організованому Комітетом Асоціації правників України з альтернативного вирішення спорів, який відбувся 14 червня 2021 року.
Ольга Ступак зазначила, що минулого року в КЦС ВС планувалося провести разом із ТПП України та МКАС при ТПП України масштабний захід, присвячений питанням міжнародного комерційного арбітражу, але через карантинні обмеження його проведення довелося відстрочити.
Доповідачка розповіла про цікаві рішення в цій категорії справ, які КЦС ВС постановив за два останні роки.
Так, в одній зі справ було послідовно підтримано правову позицію, сформовану ще у 2019 році, про те, що коли сторона під час розгляду справи арбітражним судом не заперечувала щодо складу арбітрів, то надалі, коли стоїть питання про оскарження арбітражного рішення або надання дозволу на його виконання, посилатися на призначення арбітрів з порушенням регламенту арбітражного суду не можна. «Таке посилання ми оцінюємо як зловживання процесуальними правами», – сказала Ольга Ступак. Суддя уточнила, що таке зловживання не має процесуальних наслідків, визначених ст. 44 ЦПК України (залишення заяви без розгляду або й штраф), але воно є підставою для відмови в задоволенні заяви про скасування арбітражного рішення.
В іншій справі ставилося питання про відстрочення виконання рішення арбітражного суду. Під час розгляду цієї справи колегія суддів зверталася до науковців. З урахуванням їхніх висновків було сформовано позицію, що заява про відстрочення виконання рішення міжнародного арбітражу не підлягає розгляду національним судом у порядку цивільного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки питання про відстрочення виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу у першій інстанції, а національні суди наділені лише повноваженнями визнавати та надавати згоду на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, не вирішуючи спору по суті.
У ще одній справі Ольга Ступак звернула увагу на підстави, покладені в обґрунтування заперечень сторони боржника щодо надання дозволу на виконання арбітражного рішення:
- мова, якою подана заява про надання дозволу на виконання рішення арбітражного суду;
- відсутність повноважень представника (не адвокат за українським законодавством);
- відсутність повідомлення про розгляд справи в арбітражі;
- порушення публічного порядку України.
Вона коротко ознайомила з висновками КЦС ВС щодо кожної такої підстави. Зокрема, сказала, що заява про надання дозволу на виконання арбітражного рішення була написана російською мовою. Однак суд залишив її без руху, і коли заявник усунув недоліки – переклав заяву та долучені документи українською, розглянув справу. Також суд визнав, що підписання директором юридичної служби підприємства є самопредставництвом відповідно до ч. 3 ст. 58 ЦПК України тощо.
Крім того, доповідачка звернула увагу на мотиви боржника в іншій справі. Боржник уважав, що дозвіл на виконання арбітражного рішення не може бути надано, оскільки арбітраж вирішив спір, не віднесений до його юрисдикції. Адже в арбітражному застереженні в контракті зазначено, що будь-які суперечки, які виникають у зв’язку із цим контрактом, включаючи будь-які питання щодо його дійсності, законності і розірвання, розглядає МКАС при ТПП України. Натомість останній розглянув вимогу про стягнення заборгованості, а не про дійсність, законність чи розірвання договору. КЦС ВС не знайшов підстав для невизнання арбітражного рішення.
Василь Крат виступив із доповіддю «Практика Верховного Суду, дотична до недійсності арбітражних угод».
На початку виступу він звернув увагу на два питання, які слід вирішити на законодавчому рівні. По-перше, на думку судді КЦС ВС, варто запровадити спеціалізацію суддів, в тому числі з розгляду справ щодо визнання арбітражних рішень. По-друге, зазначену категорію справ КЦС ВС розглядає як апеляційна інстанція, але при цьому законодавець не перебачив такого процесуального механізму, як передача справи на Об’єднану чи Велику Палату.
Доповідач наголосив на важливості правової позиції щодо тлумачення угоди на користь дійсності та виконуваності, сформованої у постанові Великої Палати ВС від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16. У ній зазначено, що суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди.
Василь Крат розповів, що цю правову позицію пізніше застосовував касаційний суд у численних рішеннях. В одному з них, яке навів доповідач, заперечуючи проти визнання рішення арбітражного суду, сторона у справі апелювала до того, що англомовний та україномовний варіанти арбітражного застереження в контракті різняться. КЦС ВС указав, що суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, які передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Суди можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди.
Інша справа, на яку також звернув увагу доповідач, стосується особливостей недійсності арбітражного застереження. У ній акцентовано на принципі автономності арбітражної угоди від основного договору, який полягає в тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди.
Суддя вказав на справу, в якій перед судом постало питання тлумачення п. «а» ст. V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. КЦС ВС зробив висновок, що «недієздатність сторін» має визначатися / встановлюватися на момент укладення арбітражної угоди чи договору, який містить арбітражне застереження. Тобто суд оцінює дієздатність сторін, які вчиняли арбітражну угоду чи договір, що містить арбітражне застереження, саме на момент укладення арбітражної угоди чи договору, який містить арбітражне застереження.
Підсумовуючи, Василь Крат зазначив: «Якщо проаналізувати судову практику 2018–2019 років, культ недійсності превалював в українському обороті. Застосування принципу добросовісності, боротьба з культом недійсності в обороті, в тому числі в арбітражі, дають свої позитивні результати», – сказав він.
Із презентацією Ольги Ступак можна ознайомитися тут.
Із презентацією Василя Крата можна ознайомитися тут.
