Про це сказав секретар Пленуму Верховного Суду, секретар Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі ВС Дмитро Луспеник на круглому столі.
Захід відбувся 20 липня 2021 року офлайн із онлайн-трансляцією. Його організаторами були Міністерство культури та інформаційної політики України, Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, спільний проєкт «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні», Американськаасоціація юристів «Ініціатива сесії «Судова практика щодо захисту репутації та протидії дезінформації».
Зокрема, він зазначив, що ст. 32 Конституції України гарантує право спростовувати в судовому порядку недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї тощо, а ст. 34 Основного Закону – право на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань. Доповідач наголосив, що під час вирішення відповідних спорів судді повинні забезпечувати баланс між цими конституційними правами громадян.
Водночас секретар Пленуму ВС зауважив, що перед суддями постає питання, як же віднайти цей баланс, які пріоритети застосовувати, яким є склад дифамаційного правопорушення. Доповідач звернув увагу, що є багато рішень Європейського суду з прав людини, в яких застосовано відповідний баланс-тест, одне з них – від 29 березня 2005 року у справі «"Українська Прес-Група" проти України». У своїй практиці ВС постійно роз’яснював суддям, як необхідно збалансовувати оцінку конкуруючих інтересів за певними критеріями, наводив ці критерії, зокрема це внесок публікації в дискусію, що має суспільний інтерес, ступінь відомості заінтересованої особи, якої стосується публікація, тема публікації, також потрібно враховувати поведінку заінтересованої особи до публікації, спосіб отримання інформації відповідачем, достовірність, форму, зміст публікації тощо.
Доповідач розповів про презумпцію добропорядності, як має вирішуватися дифамаційний спір і що таке дифамаційне право та дифамаційне правопорушення.
Секретар Пленуму ВС більш детально зупинився на питаннях недоторканності приватного життя публічних осіб, зазначивши, що особисте життя будь-якої людини, навіть тісно пов’язане з громадським, у ній не розчиняється і має своє межі. Але громадянське суспільство має право контролювати діяльність посадових осіб при виконанні ними своїх функцій заради суспільного інтересу, проте і посадовці мають право на особисте життя, тому слід збалансовувати ці інтереси з урахуванням Декларації про свободу політичної дискусії у засобах масової інформації.
Крім того, Дмитро Луспеник звернув увагу на необхідність правильно розмежовувати оціночні судження і твердження про факти й не ставитися до цього формально.
Також він зауважив, що на сьогодні в судовій практиці немає глобальних проблем у правозастосуванні у відповідній категорії справ. Про це свідчить те, що майже за чотири роки роботи Велика Палата ВС розглянула лише кілька справ цієї категорії, при чому переважно вони стосувалися юрисдикційності спорів. Натомість існують проблеми в інституті доказування й застосування інших норм процесуального права, які й розв’язує КЦС ВС, роблячи відповідні висновки у своїх судових рішеннях.
