Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду МиколаКовтунович 26 листопада 2021 року виступив із лекцією на тему «Справи про ДТП: практика Верховного Суду» в рамках правового практикуму, організованого юридичним порталом «Ratio Decidendi». Він розповів про проблематику порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, та окреслив актуальні питання, що виникають у Верховному Суді під час застосування статей 286, 286-1 КК України.
За словами судді, з плином часу й технологічним розвитком системи організації дорожнього руху ускладнюються, а транспортні засоби рухаються з більшою швидкістю, проте це аж ніяк не свідчить про те, що дорожньо-транспортних пригод (ДТП) стає менше.
Лектор навів деякі статистичні дані: у 2019 році на розгляді судів перебувало 14 222 кримінальних провадження щодо безпеки руху та експлуатації транспортних засобів, у 2020 році – уже майже 15 460 кримінальних проваджень. У 2020 році Верховний Суд переглянув провадження у цій категорії справ щодо 312 осіб, а станом на 25 листопада 2021 року – також стосовно 312 осіб. «Як бачимо, динаміка свідчить не на користь безпеки дорожнього руху, оскільки за неповних 11 місяців Верховний Суд досягнув позначки показників 2020 року», – зауважив Микола Ковтунович.
Аналізуючи судову практику в справах про ДТП, лектор акцентував на важливості питань, які ставляться перед експертами під час судового провадження. Це ключовий момент. Зважаючи на те, що експерти діють як фахівці у певній галузі науки чи техніки, то наданий експертом висновок певним чином визначає хід судового провадження, і якщо він не є вирішальним при ухваленні судового рішення, то суттєво на нього впливає.
«У цьому контексті важливо забезпечити засадничий принцип кримінального провадження – рівність перед законом і судом. Якщо сторона захисту має обґрунтовані підстави для спростування висновку експерта, поданого стороною обвинувачення, то вона має подати свій експертний висновок», – наголосив суддя ККС ВС.
Він додав, що коли йдеться про дослідження ДТП, то можливе проведення великої кількості експертиз (серед яких – автотехнічна, судово-медична). «При проведенні цих експертних досліджень, фахівці керуються законами фізики, біології та іншими відомостями, якими володіють у силу своїх спеціальних знань. А суддям усе це треба адаптувати й оцінити крізь призму законів правових та в рамках юридичного складу кримінального правопорушення», – зауважив Микола Ковтунович.
Лектор нагадав, що Верховний Суд здійснює перевірку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, тому в справах про ДТП дуже важливим є здійснення судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій, де сторони мають можливість подати докази для підтвердження обставин, які мають вирішальне значення для справи. «Більшість кримінальних проваджень, які потрапляють у поле зору Верховного Суду, стосуються питань призначення покарання і меншою мірою – питань кваліфікації кримінального правопорушення», – уточнив суддя.
Микола Ковтунович нагадав, що конструкція ст. 286 КК України є бланкетною, тому обов’язковою складовою обвинувачення мають бути посилання на пункти Правил дорожнього руху (ПДР), які порушуються в конкретній ситуації, а також зміст допущених порушень. Також він звернув увагу на необхідність викладення в судовому рішенні об’єктивної сторони вчиненого діяння, причинно-наслідкового зв’язку між порушеннями, допущеними в конкретній ситуації водієм, та наслідками, які настали.
Другу частину своєї лекції суддя присвятив аналізу актуальної судової практики у справах про ДТП. Питання щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності декількох учасників дорожнього руху він проілюстрував постановою ККС ВС від 17 листопада 2021 року у справі № 759/14983/19 (провадження № 51-1682км21). У ній серед іншого зазначено, що первинне порушення особою вимог ПДР полягало в тому, що вона значно (більше ніж у два рази) перевищила допустиму в населеному пункті швидкість, рухаючись зі швидкістю щонайменше 111,07 км/год. Саме тому, як наслідок, у дорожній ситуації, що склалася, при створенні аварійної ситуації іншим водієм обвинувачений не зміг зупинити транспортний засіб та уникнути зіткнення. «Суд виходив із того, що допущені водієм порушення ПДР перебували у причинно-наслідковому зв’язку з настанням ДТП, внаслідок якої один із пасажирів загинув», – пояснив Микола Ковтунович.
Або інший приклад. У постанові ККС ВС від 3 квітня 2020 року у справі № 640/1664/18 (провадження № 51-5692км19) йдеться про те, що системний аналіз чинного законодавства свідчить, що у випадках, коли передбачені ст. 286 КК України суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суд повинен з’ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також те, чи не було порушення зазначених правил одним водієм причиною їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути ДТП та її наслідків.
У цій справі колегія суддів підкреслила, що суд правильно зіставив фактичні обставини вчинення двома особами суспільно небезпечних діянь, належним чином установив характер і черговість порушень, причинний зв’язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху кожного з них і неподільними суспільно небезпечними наслідками, що настали. При цьому порушення ПДР як однією особою, так і другою є самостійними, не були вимушеними та не зумовлені створенням аварійної ситуації одним із водіїв щодо другого, жоден із них не мав пріоритету в русі. Кожен із водіїв мав можливість шляхом виконання ПДР уникнути зіткнення, а отже і спричинення суспільно небезпечних наслідків.
Серед низки інших прикладів, які навів Микола Ковтунович, варто виділити постанову ККС ВС від 28 жовтня 2021 року у справі № 203/3524/19 (провадження № 51-1364км21) щодо неможливості застосування ст. 75 КК України. Колегія суддів ККС ВС погодилася з тим, що призначене засудженому покарання у зазначеному виді й розмірі є справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України, а позитивна характеристика засудженого, стан його здоров’я, наявність постійного місця роботи та притягнення до кримінальної відповідальності вперше не є тими обставинами, які б дозволили застосувати до нього положення ст. 75 КК України.
