У 2003 році вироком суду в позивачки було конфісковано належну їй частину магазину. Це майно реалізували на товарній біржі, й надалі його власники неодноразово змінювалися. У 2004 році Верховний Суд України скасував вирок, закрив кримінальну справу проти позивачки. У 2016 році позивачка звернулася до суду з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину – договору купівлі-продажу від 2004 року, витребування належних їй раніше частин приміщення магазину від добросовісного набувача.
Справу суди розглядали неодноразово.
Суди касаційної інстанції неодноразово скасовували судові рішення першої та апеляційної інстанцій і, направляючи справу на новий розгляд, зазначали про необхідність дослідити обраний позивачкою спосіб судового захисту порушених прав.
Останнім рішенням суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін апеляційним судом, частково задовольнив позов, витребував на користь позивачки раніше належне їй нерухоме майно на підставі ст. 388 ЦК України.
При цьому суд врахував рішення ЄСПЛ за заявою позивачки від 30 квітня 2020 року у справі «Свіргунець проти України» (заява № 38262/10), яким установлено порушення державою Україна ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення в частині витребування майна в особи, яка подала касаційну скаргу, відмовив у задоволенні позову в цій частині, зробивши такі правові висновки.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.
У справах про витребування майна з чужого незаконного володіння між учасниками спору існують виключно приватноправові відносини, натомість у справі, що переглядається, позивачка втратила спірне майно в результаті реалізації державою своїх владних повноважень у публічно-правових відносинах.
Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, майно вибуло з володіння позивачки на виконання вироку суду, який пізніше був скасований.
З огляду на те, що виконання вироку суду у кримінальному провадженні здійснюється від імені держави із застосуванням примусу всупереч волі власника, засудженого до певного виду кримінально-правового покарання, саме на державу покладаються усі ризики застосування таких владних публічно-правових рішень, зокрема й ризики, пов’язані з можливими помилками суду та правоохоронних органів під час притягнення такої особи до кримінальної відповідальності.
Існував спеціальний законодавчо врегульований порядок захисту порушених прав заявниці, що зазнала незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, згідно з яким фінансовий орган держави, якщо кошти за майно надійшли до державного бюджету, або інший орган, що одержав кошти за це майно, має відшкодувати власнику майна його вартість або ж повернути це майно, а рішення цього органу може бути оскаржено в суді.
Ризики настання негативних наслідків реалізації державою своєї владної політики не можуть перекладатися на іншу приватну особу, зокрема на добросовісного набувача.
Конституція України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і ЦК України визначають непорушність права власності та неможливість позбавлення особи її майна. При цьому зазначені правові норми припускають можливість винятку з наведеного загального правила – виключно за умови, коли позбавлення особи права власності передбачено законом, здійснюється в інтересах суспільства (з мотивів суспільної необхідності) та є пропорційним (зокрема передбачає компенсацію, відшкодування вартості майна).
Крім того, Верховний Суд вказав, що позовна вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину як способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах не має самостійного правового значення, оскільки навіть у разі її задоволення не відбудеться відновлення права власності позивача. Факти подальшого відчуження спірного майна унеможливлюють застосування такого способу захисту інтересів позивача, як реституція.
Постанова Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі № 688/2507/16 (провадження № 61-3428св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104748121.
