Представник позивача оскаржив до Верховного Суду ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги. Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що скаржник у встановлений судом у попередній ухвалі строк не усунув недоліків апеляційної скарги шляхом надання до суду документа про сплату судового збору чи доказів наявності пільг щодо його сплати.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник, зокрема, зазначив, що Законом України «Про судовий збір» не передбачено вимоги щодо сплати судового збору за звернення із заявою в порядку ст. 382 КАС України (щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, касаційну скаргу представника позивача задовольнив, ухвалу суду апеляційної інстанції скасував і направив справу до цього суду для продовження розгляду.
Суд зазначив, що вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені в ст. 296 КАС України, а розміри ставок судового збору стосовно документів, за подання яких справляється судовий збір, визначені в ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
КАС ВС врахував, що зі змісту ст. 4 зазначеного Закону вбачається, що розміри ставок судового збору залежать від характеристики об’єкта справляння – позовна заява, скарга чи інша заява (у деяких випадках – у поєднанні з характеристикою суб’єкта, який звертається до суду), однак приписами цієї статті не передбачено ставки судового збору за звернення із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення.
З огляду на це колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності законодавчо встановлених ставок судового збору за звернення до суду із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення на позивача не поширюється обов’язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, а тому, відповідно, і з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, прийнятої за результатами її розгляду.
Верховний Суд нагадав, що особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип стосовно обов’язковості судового рішення, закріплений у п. 9 ч. 1 ст. 129-1 Основного Закону України, звільняється від сплати судового збору за зверненням до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов’язок сплати такого збору.
При цьому одним зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя є обов’язковість виконання судового рішення, що виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов’язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень); виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним; для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Постанова Верховного Суду від 5 травня 2022 року у справі № 520/9769/19 (адміністративне провадження № К/9901/47675/21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104191425.
