У межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів місцевих загальних судів, організованої Національною школою суддів України, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Сергій Уханенко прочитав лекцію на тему «Примусове повернення та видворення шукачів захисту: особливості національного і міжнародного законодавства, практичні аспекти».
Сергій Уханенко звернув увагу на особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України. Зокрема, він зазначив, що справи цієї категорії розглядаються судом з обов’язковою участю сторін, у тому числі з використанням засобів відеоконференції. Участь перекладача у справах, якщо особи не розуміють мови судочинства, відповідно, обов’язкова.
Говорячи про підстави перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, лектор наголосив на тому, що кожен з відповідної категорії осіб повинен мати документ про підтвердження його легального перебування на території України.
Такі особи повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні. При цьому рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства приймає центральний орган виконавчої влади за заявою про добровільне повернення. У разі прийняття рішення про добровільне повернення видається довідка про особу, яка добровільно повертається. Строк здійснення процедури добровільного повернення не має перевищувати 60 днів.
Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернені в країну походження або третю країну, якщо їхні дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції. Строк такого повернення не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Суддя зауважив, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Іноземці та особи без громадянства, зазначені в ч. 20 ст. 4 цього Закону, не можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, яка вчинила акт агресії проти України, або в країну, яка не визнає територіальну цілісність та суверенітет України або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 27 березня 2014 року № 68/262 «Про територіальну цілісність України».
Сергій Уханенко також наголосив на особливостях передачі з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів про реадмісію.
Що стосується примусового видворення, то воно відбувається виключно на підставі винесеного за позовом відповідних органів рішення /постанови адміністративного суду. При цьому Закон встановлює такі умови: невиконання в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Доповідач висвітлив питання щодо заборони примусового повернення чи примусового видворення або видачі чи передачі іноземця та особи без громадянства, зокрема, навів підстави, за яких ці особи не можуть бути видворені за межі території України.
Нагадав Сергій Уханенко і про необхідність застосування виключно релевантного законодавства. Так, суди застосовують приписи ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на свободу та особисту недоторканність. Водночас у наведеному як приклад рішенні у справі «Хамроев та інші проти України (заява № 41651/10) ЄСПЛ вказав, що позбавлення волі буде виправданим лише тоді, коли триває процедура видворення або екстрадиції. Якщо таке провадження не було розпочате своєчасно, то тримання під вартою перестає бути припустимим відповідно до підпункту «f» п. 1 ст. 5 Конвенції. Тому застосування наведених приписів Конвенції доречне при вирішенні питання про затримання цих осіб відповідно до приписів ст. 289 КАС України, а не під час ухвалення судових рішень про примусове видворення.
Крім того, доповідач окреслив загальні принципи, які вивів ЄСПЛ при вирішенні питань щодо видворення, питань біженців та інших категорій справ, що пов’язані зі ст. 3 Конвенції. Відповідно до цих принципів, суд завжди повинен послуговуватися коректною і доволі свіжою інформацією стосовно країни походження або третьої країни, з якої прибула особа, чи можливо видворити цю особу в ту країну та чи буде це для неї безпечно. Суд має переконатися, що оцінка, здійснена органами влади Договірної держави, була здійснена з належною ретельністю. Мають враховуватися пояснення особи, якщо вона зазначає, що з тих або інших причин вона не може повернутися в країну свого походження чи третю країну. У справах, у яких заявник стверджує, що є членом групи, яка систематично піддається практиці жорстокого поводження, Суд вважає, що захист ст. 3 Конвенції починає діяти, коли заявник у разі необхідності підтверджує наявність обґрунтованих причин вважати, що така практика існує, а він входить до складу відповідної групи. ЄСПЛ також зазначає, що ст. 3 Конвенції не перешкоджає державам враховувати альтернативний притулок всередині країни під час оцінки твердження заявника стосовно того, що він не може бути видворений до території цієї країни. Передумовами врахування альтернативи пошуку притулку всередині країни має бути наявність певних гарантій. Тобто особа, яка буде вислана, повинна мати можливість переїхати у відповідний регіон, бути прийнятою там і мати можливість поселитися там. У разі відсутності таких передумов ЄСПЛ при подачі такою особою скарги може визнати порушення ст. 3 Конвенції.
Як приклад суддя навів справу «М.S. проти Словаччини та України» (заява № 17189/11), в якій сказано, що суд посилався на застаріле джерело інформації про країну походження і дійшов невмотивованого висновку про те, що жодних злочинів проти цієї особи в Афганістані не вчинялось. Також нагадав про справу «Zarubin та інші проти Литви», яка розкриває питання, що можуть бути порушені при видворенні особи з країни.
Із презентацією Сергія Уханенка можна ознайомитися за посиланням: .
