Суддя Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич став спікером онлайн-практикуму «Спори у сфері будівництва: правова доктрина, практика Верховного Суду і судові експертизи», організованого журналом «Право України» та юридичним порталом «Ratio decidendi».
Під час виступу він наголосив на важливості правильного визначення юрисдикційності спорів у сфері будівництва ще до подання позовної заяви: «Юрисдикція загальних судів є всеохоплюючою і виняток становлять лише ті справи, які розглядаються у порядку господарського або адміністративного судочинства. Таким чином, якщо вирішення справи не належить до юрисдикції господарського або адміністративного суду, то тоді варто звертатися до суду загальної юрисдикції. Питання юрисдикційності врегульовані відповідними процесуальними кодексами».
Віталій Уркевич детально зупинився на постановах Великої Палати ВС, які стосуються юрисдикційності зазначеної категорії спорів. Так, постановою ВП ВС від 10 грудня 2019 року у справі № 910/28188/14 визначено юрисдикційність спору про знесення житлового будинку, в якому на праві власності громадянам належать відповідні квартири. Вказаний спір розглядався у судах господарської юрисдикції, проте ВП ВС не погодилася з таким підходом і зазначила, що наявність права власності фізичних осіб на об’єкти житлової нерухомості, які є складовими спірного житлового будинку, виключає розгляд цього спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується речових прав фізичних осіб. Тому цей спір є приватноправовим і за суб’єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов’язки фізичних осіб.
Крім того, у висновку, викладеному у постанові ВП ВС від 25 червня 2019 року у справі № 914/1092/18, зазначається, що орган місцевого самоврядування наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи з демонтажу елементів благоустрою. Спори щодо виконання суб’єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою є публічно-правовими й мають розглядатись у порядку адміністративного судочинства.
Суддя також проаналізував інші актуальні постанови Великої Палати ВС, зокрема:
- від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 щодо спору між власником земельної ділянки (в тому числі органом місцевого самоврядування) стосовно захисту майнового права на цю земельну ділянку та особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на цій земельній ділянці;
- від 5 лютого 2020 року у справі № 464/5497/13-ц щодо спору за позовом районної адміністрації (суб'єкта владних повноважень), яка звернулася до суду з позовом до фізичних осіб про демонтаж самочинно збудованого об'єкта;
- від 21 серпня 2019 року у справі № 520/9253/17 щодо спору за позовом міської ради про приведення самочинно реконструйованого об’єкта нерухомості до попереднього стану.
Віталій Уркевич розповів про розгляд спорів, пов’язаних зі встановленням тимчасових споруд, нагадав правові підстави та порядок їх встановлення. Так, встановлення торгових рядів у вигляді тимчасових приміщень (споруд) для провадження підприємницької діяльності особами, не вказаними у паспорті прив’язки, або без такого документа забороняється законом і вважається самовільним розміщенням цих споруд, що є підставою для їх демонтажу (постанова КАС ВС від 06 жовтня 2021 року у справі № 750/2431/17);
Продовження дії паспорту прив’язки тимчасової споруди не передбачає перевірку відповідності намірів щодо місця її розташування комплексній схемі розміщення тимчасових споруд, оскільки така перевірка здійснюється на стадії надання паспорта, а не продовження його дії (постанова КАС ВС від 16 січня 2020 року у справі № 712/5885/17);
Перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності під час видачі паспорту прив’язки тимчасової споруди є правомірною, належить до повноважень головних інспекторів будівельного нагляду й у разі виявлення порушень об’єктами нагляду такі інспектори наділені повноваженнями скасовувати чи зупиняти дію прийнятих раніше рішень (постанова КАС ВС від 18 квітня 2022 року у справі № 240/4780/18);
Закінчений будівництвом об’єкт може бути примусово знесений, але не підлягає демонтажу відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (постанова КАС ВС від 05 жовтня 2020 року у справі № 826/10813/16);
Дії з демонтажу самовільно розміщеної тимчасової споруди є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту, здійснення яких належить до повноважень виконавчих органів місцевих рад (постанова КАС ВС від 07 липня 2022 року у справі № 200/4397/19-а).
Розкриваючи питання містобудівної діяльності у межах земель історико-культурного призначення, спікер проаналізував, зокрема, постанови КАС ВС від 31 липня 2019 року у справі №813/4701/16 та від 12 вересня 2022 року у справі №826/23035/15, а також постанову КГС ВС від 11 листопада 2020 року у справі № 910/7141/13. Він нагадав, що умовою належності земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об’єктів, визначених статями 53, 54 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», згідно з якими земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам’яткою архітектури.
Суддя ВП ВС також зосередив увагу на особливостях вирішення спорів щодо самочинного будівництва (ст. 376 Цивільного кодексу України). Так, у постанові ВП ВС від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 зазначається, що у випадку побудови об’єкту нерухомого майна самочинно, особа не стає його власником, бо не набула права власності на нього з огляду на імперативний припис ч. 2 ст. 376 ЦК України. Крім того, спікер проаналізував постанову ВП ВС від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, де зазначається, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності. Водночас реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
Дотримання процедури щодо знесення об’єкту самочинного будівництва висвітлено у постанові КГС ВС від 18 червня 2020 року у справі № 5023/8376/11. Так, згідно ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила таке будівництво, припис про усунення порушень. У разі його невиконання добровільно в установлений строк, подається позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов’язаних із таким знесенням.
У постанові КАС ВС від 02 листопада 2022 року у справі № 420/4209/19 зазначено, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об’єкта самочинного будівництва.
У висновку, викладеному у постанові КЦС ВС від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, йдеться про можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва, що перевіряється на стадії виконання припису. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки. Умовою подачі позову про знесення самочинного будівництва є невиконання припису.
Крім того, суддя ВП ВС також зупинився на способах захисту прав у сфері будівництва, наголосивши, що це питання є надзвичайно важливим як у аспекті звернення до суду, так і в аспекті реагування суду на позовні вимоги, заявлені позивачем. Він проаналізував ключові постанови ВП ВС, зокрема: від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, якою, по суті, розширено способи захисту інвесторів будівництва; від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц у якій ВП ВС частково відступила від правового висновку Верховного Суду України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15 щодо способів захисту прав покупця за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно; від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 де зазначено, що належним способом захисту суб’єкта права постійного користування земельною ділянкою є віндикаційний позов. Водночас вимога позивача зобов’язати виконати умови договору шляхом оформлення акта не є належним способом захисту за обставин державної реєстрації за відповідачем права власності на споруджені об’єкти.
Детальніше з цими та іншими кейсами із судової практики ВС можна ознайомитися у презентації Віталія Уркевича за посиланням .
