На цьому суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ольга Ступак наголосила під час презентації Моніторингового звіту за 2022 рік щодо ефективності прийнятих нормативно-правових актів в Україні, підготовленого Міністерством юстиції України за підтримки проєкту ЄС «Право-Justice». 7 лютого 2023 року в рамках заходу обговорювалося питання виконання рішень національних судів, відповідачами в яких є російська федерація. Також участь в обговоренні взяв суддя КЦС ВС Євген Синельников.
Ольга Ступак сказала про важливість підготовленого авторами звіту аналізу практики міжнародних судових інстанцій щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройних конфліктів. Вона також зазначила, що рішення Верховного Суду у справах про відшкодування шкоди, завданої агресією російської федерації, в частині обґрунтування відсутності юрисдикційного імунітету країни-агресора посідає гідне місце серед прикладів із практики розгляду відповідних справ у різних країнах.
Суддя звернула увагу на постанову КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19. «Це рішення розставило крапки над "і" в питанні судового імунітету країни-агресора і відкрило шлях для розгляду національними судами справ про стягнення з рф спричиненої нею шкоди», – зауважила вона. Чинне процесуальне законодавство, додала доповідачка, зобов’язує суди першої та апеляційної інстанцій враховувати висновки Верховного Суду, який «відсунув питання обмеження судового імунітету країни-агресора на другий план навіть без законодавчих змін».
Тож сьогодні першочерговим завданням законодавчої та виконавчої влади України Ольга Ступак бачить зосередження зусиль саме на розробленні ефективного механізму виконання рішень про стягнення з рф відшкодування за спричинену нею шкоду.
Доповідачка зазначила, що питання про відшкодування шкоди за руйнування майна внаслідок збройного конфлікту на сході України постало ще у 2014 році. КЦС ВС 4 березня 2020 року постановив окрему ухвалу у справі № 237/557/18-ц, якою рекомендував Кабінету Міністрів України розробити спеціальний порядок відшкодування такої шкоди, процедуру відповідних виплат тощо. І постановою від 2 вересня 2020 року № 767 «Питання виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації» КМ України виклав у новій редакції свою постанову від 18 грудня 2013 року № 947 «Про затвердження Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання» та визначив цю процедуру. «На сьогодні цей механізм працює. Максимальний розмір відшкодування становить 300 тис. грн», – сказала суддя.
Однак, зауважила вона, за цією процедурою Україна сплачує відшкодування за зруйноване майно в обмеженому розмірі. Такий механізм треба відрізняти від стягнення шкоди з країни-агресора. Ідеться про те, що в першому випадку слід говорити про виконання рішень у справах, відповідачем у яких є держава Україна. Натомість у другому – країна-агресор.
Ольга Ступак наголосила, що сьогодні важливо вести роз’яснювальну роботу серед громадян щодо переваг і недоліків застосування кожної з цих процедур. Позов до держави Україна про стягнення відшкодування за зруйноване майно внаслідок агресії рф, у разі доведення шкоди, дозволяє отримати компенсацію за зрозумілою процедурою, але в обмеженому обсязі, який може не покрити всіх збитків. Натомість виникають проблеми з виконанням судового рішення про стягнення шкоди з країни-агресора. «Необхідно пояснювати громадянам, що є один механізм, за яким гарантовано можна отримати гроші, та інший, менш прогнозований. Тож громадянам треба обирати між синицею в руках і журавлем у небі», – сказала Ольга Ступак.
Також вона зауважила, що сьогодні в законодавстві України немає чіткого процесуального механізму повідомлення відповідача у справах за позовами до рф про відшкодування шкоди. Це може спричинити проблеми з виконанням рішень українських судів про задоволення зазначених позовів у інших країнах, де знаходиться майно країни-агресора, на яке можна звернути стягнення. Отже, треба зосередитися на розробці та внесенні відповідних змін у національне законодавство.
Доповідачка переконана, що більшість спорів цієї категорії не дійдуть до касаційної інстанції, оскільки якщо рішення прийнято на користь позивача, то він не буде його оскаржувати. А відповідач – країна-агресор, також навряд чи скористається такою процесуальною можливістю. Однак Верховний Суд при спілкуванні з колегами апеляційної та першої інстанцій наголошує на тому, що попри зазначене стандарт доказування при розгляді таких справ не може бути знижений: має бути проведена на належному рівні оцінка належності і допустимості доказів та ін.
Крім того, автори звіту запропонували низку механізмів забезпечення виконання рішень про відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією рф. Ольга Ступак зауважила, що найбільш перспективним та ефективним є механізм адміністративного вирішення питання виконання цих рішень. Ідеться про створення в Україні спеціального фонду, який би наповнювався за підтримки міжнародних партнерів. А згодом виплачені фондом кошти були б компенсовані в рамках репарацій країни-агресора або через рішення міжнародного суду тощо.
«Україна сама не зможе виконати таку кількість відповідних рішень через те, що немає стільки майна країни-агресора на її території, на яке можна звернути стягнення», – сказала Ольга Ступак. Тому, за її словами, дуже важливо вести діалог з нашими міжнародними партнерами про укладення відповідних міжнародних угод.
