«Особа, яка внаслідок злочину втрачає життя, тобто найвищу цінність, відповідно до ст.3, 27 Конституції України, щонайменше має право бути почутою у справі, де аналізуються причини її смерті…»
Таке правило сформував суд у вироку, ухваленому 26 червня 2023 року у справі за фактом нападу на Катерину Гандзюк, приймаючи до уваги та оцінюючи її прижиттєві показання.
У зв’язку із суспільним резонансом даної справи, вважаємо необхідним довести до відома громадськості короткий зміст даного судового рішення.
Даним вироком Владислав Мангер та Олексій Левін визнані винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.121 КК України, - організація вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, вчиненого способом, що має характер особливого мучення, з метою залякування потерпілого, на замовлення, що спричинило смерть потерпілого, за попередньою змовою групою осіб.
При цьому кваліфікація інкримінованого слідством злочину судом НЕ ЗМІНЮВАЛАСЯ, Владислав Мангер та Олексій Левін НІКОЛИ НЕ ОБВИНУВАЧУВАЛИСЯ У ВБИВСТВІ, і саме такий обвинувальний акт за ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.121 КК України у серпні 2020 року надійшов на розгляд суду.
Відповідно до вимог закону суд НЕ МАЄ ПРАВА вийти за межі пред’явленого обвинувачення з метою погіршення становища обвинувачених, зокрема, перекваліфікувати їх дії на умисне вбивство.
Призначене судом покарання є МАКСИМАЛЬНО можливим за ч.2 ст.121 КК України, у якій обвинувачувались Владислав Мангер та Олексій Левін.
У вироку чітко зазначено, що строк відбування покарання Владиславу Мангеру та Олексію Левіну обраховується з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі – тобто «день за день», а не «день за два» згідно закону Савченко» .
До набрання вироком законної сили запобіжний захід обвинуваченим у вигляді тримання під вартою залишено судом без змін, вони продовжують утримуватися у слідчому ізоляторі.
Вироком суду задоволено ПОВНІСТЮ цивільні позови батька, матері та цивільного чоловіка Катерини Гандзюк та стягнуто на користь КОЖНОГО з них по 5000000 (пʼять мільйонів) гривень завданої моральної шкоди. Задовольняючи повністю цивільний позов потерпілих, суд також зазначив у вироку, що смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір буде мати суто умовний вираз.
Суму застави у розмірі 1152600 (один мільйон сто п’ятдесят дві тисячі шістсот) гривень 00 копійок, яка свого часу була внесена заставодавцем за Владислава Мангера, суд звернув в дохід держави, перерахувавши на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України.
В даному випадку суд виходив з необхідності підтримання обороноздатності української армії з метою негайного надання відсічі збройній агресії та сприяння обороні України шляхом максимально широкого залучення грошових коштів для забезпечення воєнної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, стримування і відсічі агресії.
Арешт, накладений на майно обвинувачених (автомобілі, будинки, земельні ділянки та інше), суд залишив без змін з метою забезпечення заявленого потерпілими цивільного позову про відшкодування моральної шкоди.
Цим же вироком суд стягнув солідарно з Владислава Мангера та Олексія Левіна на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів в сумі понад 150 тисяч гривень.
Протягом майже трьох років з початку розгляду справи судом проведено понад 120 судових засідань, в тому числі під час дії карантину та воєнного стану, що значно ускладнювало хід процесу. Було допитано велику кількість свідків як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, експертів, спеціаліста. Допит ключових свідків тривав декілька днів, враховуючи велику та необхідну кількість питань, що ставилися їм сторонами.
Захист, керуючись своїми законними правами, клопотав про виклик до суду більше 100 свідків, переважна більшість яких проживає на території Херсонської області, частина якої була окупованою певний час, інша – нажаль залишається такою до сьогодні.
Відповідно до вимог закону судом вживалися усі необхідні заходи для належного виклику даних свідків (в тому числі розміщення оголошення в пресі, застосування приводів, що є вимогою закону), що звичайно вплинуло на тривалість судового розгляду.
Оголошений вирок налічує 216 аркушів, містить багато розділів, підрозділів та пунктів.
Зі змісту вбачається, що судом проаналізовано велику кількість доводів як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, яка протягом тривалого процесу стверджувала про відсутність мотиву у обвинувачених, неправильну кваліфікацію їх дій, вважаючи що їх дії слід кваліфікувати за менш тяжким злочином, наявність ексцесу виконавця і т.д. Відповідь на доводи сторін є обов’язком суду, тому це наведено у вироку.
Також матеріали справи містять понад 2 томи скарг сторони захисту, які також обов’язково мали бути розглянуті судом під час ухвалення вироку.
Вирок не набрав законної сили й може бути оскаржений обвинуваченими, їх захисниками та іншими учасниками протягом 30 днів з дня його проголошення.
З усіма рішеннями суду в цій справі можна ознайомитися в Єдиному реєстрі судових рішень за номером 757/31502/20
Прес-служба суду Дніпровського районного суду міста Києва
