На адресу Служби безпеки України надійшла інформація щодо наявності в позивачки – громадянки України, яка працює в Міністерстві юстиції України, громадянства російської федерації.
Надалі заступник Голови СБУ направив заступнику Міністра юстиції України лист, у якому було викладено обставини щодо набуття позивачкою громадянства рф та висловлено прохання здійснити оцінку ризиків завдання шкоди державній безпеці України у зв’язку з перебуванням позивачки на посаді державної служби.
Наказом Мін’юсту позивачку було звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» – у зв’язку з втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби. Наказом Центрального міжрегіонального управління оголошено згаданий наказ і звільнено позивачку із займаної посади.
Позивачка звернулася до суду з вимогами про скасування цих наказів, поновлення її на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову, а Шостий апеляційний адміністративний суд залишив це рішення без змін.
Від сторони позивачки до апеляційного суду надходили клопотання про витребування нових доказів і зупинення провадження у справі. У задоволенні цих клопотань було відмовлено.
Апеляційний суд керувався тим, що процесуальний закон установлює строкові обмеження щодо подання клопотання про витребування доказів, тим паче на етапі апеляційного перегляду судового рішення. Проте матеріали справи не містять відомостей про те, що аналогічні за змістом клопотання позивачка заявляла в суді першої інстанції та в їх задоволенні було відмовлено.
Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду акцентував, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження, а також не здійснював активних дій щодо додаткового дослідження обставин, на які посилалася позивачка. Тому суду апеляційної інстанції слід було більш детально підійти до вирішення питань, які ставила апелянт під час розгляду її апеляційної скарги.
Верховний Суд не може констатувати беззаперечне порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального чи матеріального права при ухваленні оскаржуваної постанови, водночас Суд не може дійти висновку про повноту дослідження додаткових обставин цієї справи з огляду на її складність та значення для публічно-правових відносин у державі.
Задля підтвердження легітимності втручання в конвенційні права такої особи суд (у тому числі, апеляційний) не обмежений додатково досліджувати факти та обставини справи, що необхідні для ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
У справі, що розглядалася, суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення клопотань сторони позивачки та, на переконання Верховного Суду, мав додатково дослідити обставини, про які зазначала позивачка у своїх клопотаннях.
При цьому Верховний Суд не надає оцінки щодо належності та допустимості спірного листа СБУ, на підставі якого відбулося звільнення позивачки. Така оцінка повинна здійснюватися при повному дослідженні всіх обставин, які можуть додатково підтвердити / спростувати вже встановлені судами попередніх інстанцій факти щодо наявності / відсутності в особи громадянства (паспорта) країни-агресора.
Враховуючи наведене, КАС ВС скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд, під час якого апеляційному суду необхідно врахувати висновки, зроблені в результаті касаційного розгляду, і забезпечити вивчення всіх обставин цієї справи, необхідних для ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
Постанова КАС ВС від 9 січня 2024 року у справі № 640/19582/21 (провадження № К/990/34525/22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116186716.
