Така норма статті 211 Сімейного кодексу України (далі — СК України) є імперативною, не містить виключень та застережень.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу заявника, подану на рішення місцевого суду, яким йому відмовлено в задоволенні заяви про усиновлення.

33-річний апелянт просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове — про задоволення заяви про усиновлення 17-річної доньки його дружини від першого шлюбу.

Відмовляючи у задоволенні апеляційних вимог заявника, апеляційний суд прийшов до висновку, що суд попередньої інстанції правильно, всебічно та повно встановив обставини справи, характер правовідносин та застосував правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні цього спору, тому залишив оскаржуване рішення без змін, як ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статті 211 СК України, усиновителем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновителем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менше як 15 років. Різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не може бути більшою, ніж 45 років.

Суд встановив, що різниця у віці між заявником та донькою дружини, яку він має намір усиновити, становить 14 років 11 місяців, а тому процедура усиновлення є неможливою, оскільки суперечить вимогам с. 211 СК України.

У відповідності до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», вирішуючи заяву по суті, суд зобов’язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини згоду на це (якщо вона необхідна); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб’єктом усиновлення і чи виконано вимоги частин 1-3 статті 218 СК України щодо наявності згоди дитини; чи відповідають висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади необхідним вимогам.

З огляду на такі обставини, наявний у матеріалах справи висновок районної військової адміністрації про те, що заявник може бути усиновителем доньки дружини є помилковим, оскільки не відповідає вимогам зазначеної вище норми закону.

Сімейний кодекс України є спеціальним Законом, який регулює сімейні правовідносини, в тому числі усиновлення, та не містить норми, яка передбачає можливість зменшення різниці у віці між усиновителем і дитиною.

Норма статті 211 СК України є імперативною, не містить виключень та застережень, а тому покликання апелянта на окрему думку судді Конституційного суду України, а також на практику Європейського суду з прав людини, у цьому спорі не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про усиновлення.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у справі № 571/2291/23 (провадження № 22-ц/4815/427/24).