Сімейні відносини регулюються Сімейним кодексом України (далі – Кодекс) та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 2 Кодексу Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Також Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім’ї, визначеними у ньому.
Не регулює Кодекс сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.
Відповідно до статті 7 Кодексу сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їхніх учасників та інтересів суспільства.
Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.
Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.
Жінка та чоловік мають рівні права та обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім’ї.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Водночас сімейні відносини можуть бути врегулювані за домовленістю (договором) між їхніми учасниками. Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі, відносини між якими регулює Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Так, Сімейним кодексом України передбачена можливість укладення, зокрема, таких договорів:
- Шлюбний договір (глава 10 Кодексу). Договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Більше про шлюбний договір у матеріалі Міністерства юстиції України.
- Договір про порядок користування майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності (стаття 66 Кодексу). Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності. Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та чоловіка.
- Договір про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності (стаття 69 Кодексу). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
- Договір подружжя про надання утримання (стаття 78 Кодексу). Подружжя має право укласти нотаріально посвідчений договір про надання утримання одному з них, у якому визначаються умови, розмір та строки виплати аліментів.
- Договір про припинення права на утримання (стаття 89 Кодексу). Чоловік і дружина, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню .
- Договір про визначення місця проживання дитини в разі розірвання шлюбу та про умови здійснення права на особисте виховання дітей тим з батьків, який буде проживати окремо (стаття 109 Кодексу). Разом із заявою про розлучення подружжя має право подати до суду договір, в якому вказано з ким саме із батьків буде проживати дитина, яку участь у забезпеченні умов його життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також умови здійснення ним права на особисте виховання дитини. Договір підлягає нотаріальному посвідченню.
- Договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з батьків, хто проживає окремо від дитини (стаття 157 Кодексу). Батько та мати мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір підлягає нотаріальному посвідченню.
- Договір між батьками про сплату аліментів на дитину (стаття 189 Кодексу). Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначено розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується.
- Договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо) (стаття 190 Кодексу). Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти нотаріально посвідчений договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).
Окрім вищевказаних правочинів законодавством дозволено укладати договори, які прямо не передбачені Кодексом.
Також відповідно до частини другої статті 9 Кодексу особи, які проживають однією сім’єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов’язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.
Крім того, зазначаємо, що відповідно до статті 8 Кодексу, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім’ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Звертаємо увагу, що згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Інформація станом на 16.09.2024
