Вчасне заявлення про намір компенсувати судові витрати, визначення розміру цих витрат з метою їх розподілу, надання детального опису виконаних робіт, а також підтвердження обґрунтованості заявлених сум доказами, які відповідають критеріям розумності, реальності й співмірності,– необхідні умови для розгляду судом питання щодо відшкодування судових витрат. Недотримання таких вимог порушує принципи змагальності й правової визначеності господарського судочинства та є підставою для відмови у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 07.11.2024 у справі № 906/835/23.

Предметом касаційного оскарження було додаткове рішення місцевого господарського суду, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду, яким частково задоволено заяву позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу. Рішення мотивоване тим, що позивач належними доказами підтвердив понесені ним витрати на професійну правничу допомогу, які цілком відповідають критеріям реальності, розумності, співмірності та є обґрунтованими.

Верховний Суд обумовлене додаткове рішення і постанову суду апеляційної інстанції скасував з тих підстав, що позивач не дотримався процесуальних вимог стосовно заявлення до відшкодування суми судових витрат (крім судового збору).

Вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права:

– право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою, а саме до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та від 31.05.2022 у справі № 917/304/21);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18).

Аналогічні висновки викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20), якою, зокрема, обґрунтована касаційна скарга.

Під час розгляду даної справи Суд встановив, що позивачем не лише не подано до судупопередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку з розглядом справи у першій заяві по суті спору, але і не вчасно визначено розмір цих витрат з метою їх розподілу відповідно до вимог частини третьої статті 126 ГПК України та не зроблено відповідної заяви про розподіл цієї суми. Зазначене порушує принципи змагальності та правової визначеності господарського судочинства.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що з огляду на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про можливість встановлення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу без надання цього договору у строки і порядку, передбаченому ГПК України. Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що не було враховано судами в оскаржуваних актах.

З повним текстом постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 906/835/23 можна ознайомитися за посиланням.

Секретар І Судової палати

Північно-західного апеляційного господарського суду

Олена Крейбух