Рівненський апеляційний суд ухвалив рішення про виселення колишнього зв’язківця зі службового житлового приміщення. Оскільки відповідач, як військовослужбовець, який звільнився у зв’язку із закінченням контракту, під час проходження служби в іншому регіоні України скористався своїм правом та безоплатно отримав двокімнатну квартиру, яку приватизував і відчужив синові.
Апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану Територіальним вузлом урядового зв’язку державної служби спецзв’язку та захисту інформації України на рішення місцевого суду, яким відмовлено у задоволенні позову до колишнього військовослужбовця про виселення його без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом зняття відповідача з реєстрації.
Відмову у задоволенні позову суд попередньої інстанції мотивував тим, що за відповідачем відсутнє зареєстроване на праві власності будь-яке житло та немає в матеріалах справи аргументації позивачем легітимної мети, яку він переслідував, подавши позов про виселення відповідача без надання йому іншого житлового приміщення.
Рівненський апеляційний суд не погодився з такими висновками місцевого суду, тому скасував оскаржуване рішення та задовольнив апеляційну скаргу позивача про задоволення позовних вимог.
Суд встановив, що відповідач проходив службу у різних спецчастинах та звільнений після закінчення строку контракту у запас Збройних Сил України.
Під час проходження служби відповідач отримав спеціальний ордер для вселення в житлове приміщення в багатоквартирному будинку в Рівному, однак після завершення служби та виходу на пенсію відмовився вивільнити займане ним службове житлове приміщення у зв’язку зі звільненням зі служби, що й стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду, оскільки на момент перегляду апеляційної скарги у списку військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку в загальній черзі на одержання житлових приміщень, налічується 158 осіб, з них 71 особа — учасники бойових дій.
Згідно із Житловим кодексом України (далі у тексті — ЖК України), службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього.
Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового житлового приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Особливість права користування службовим житлом полягає в тому, що це право обмежується часом. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов’язана звільнити надане ним житлове приміщення.
Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа.
Із матеріалів справи відомо, що спірна квартира, у якій проживає відповідач, перебуває на праві володіння позивача, а її власником є Держава України в собі Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового майна.
Відповідно до Рішення виконкому Рівненської міської ради, спірну квартиру зареєстровано як службову квартиру позивача.
Суд апеляційної інстанції роз’яснює, що соціальний та правовий захист військовослужбовців Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» (далі у тексті — Закон України № 2011-ХІІ) та інших законів.
Згідно із Законом України № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених п. 10 ст. 12 (абзац 4 пункту 1 статті 12 Закону України № 2011-ХІІ).
Відповідач не заперечував у суді, що під час проходження служби в іншому регіоні України отримав двокімнатну квартиру та був знятий з квартирного обліку. Квартиру він згодом приватизував і на підставі договору дарування відчужив синові.
Це підтверджується витягами з архіву, свідоцтвом на право власності на житло та нотаріально посвідчений договір дарування квартири.
Отже, держава перед відповідачем як військовослужбовцем виконала свій обов’язок, передбачений ч. 1 ст. 12 Закону України № 2011-ХІІ та забезпечила його та членів сім’ї житловим приміщенням для постійного проживання, з можливістю приватизації, право на яку він реалізував.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 761/39955/20 (провадження № 61-4929св22).
З огляду на зазначене вище, висновок суду першої інтонації про неможливість виселення колишнього зв’язківця зі спірного службового житла без надання іншого жилого приміщення на підставі статті 125 ЖК України не відповідає положенням чинного законодавства та є хибним, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Апеляційний суд ухвалив нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги про виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні ним шляхом зняття відповідача з реєстрації.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 16 січня 2025 року у справі № 569/5402/24 (провадження № 22-ц/4815/130/25).
