Іпотекодавиця має право замість боржниці усунути порушення основного зобов’язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний їй предмет іпотеки.
Громадянка М. уклала з банком кредитний договір, виконання якого забезпечила шляхом укладання між банком та відповідачкою Н. іпотечного договору, згідно з яким та передала в іпотеку свій житловий будинок.
Після цього М. неодноразового укладала з банком додаткові угоди до кредитного договору, якими продовжувався строк повернення кредиту і щоразу зростала відсоткова ставка, однак заборгованість за основним тілом кредиту не зменшувалася.
Оскільки фінустанову було визнано неплатоспроможною, вона згідно з договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором до Н. передала усі права за іпотечним договором новому іпотекодержателю, який і звернувся з позовом до місцевого суду до Н. про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідачка подала зустрічний позов до фінансової установи про визнання поруки припиненою та недійсним іпотечного договору.
Первісний позов суд першої інстанції задовільнив, вимоги зустрічного позову залишив без задоволення.
Н. оскаржила судове рішення до Рівненського апеляційного суду, наполягаючи на його скасуванні та ухваленні нового — про залишення позову банкової установи без задоволення.
Апеляційний суд ухвалив рішення про часткове задоволення апеляційної скарги відповідачки за первісним позовом з огляду на такі обставини.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року у справі № 562/471/18 Н. відмовлено у задоволенні позову до первісного іпотекодержателя і його наступника про припинення іпотеки.
Іншою постановою апеляційного суду від 5 грудня 2023 року Н. відмовлено у задоволенні позову до фінустанови про визнання недійсним договору про відступлення прав за іпотечним договором, який на даний час є чинним.
Обидва рішення Рівненського апеляційного суду залишені Верховним Судом без змін, як законні та обґрунтовані.
Отже, судами вже надано оцінку доводам Н. щодо припинення договору іпотеки та встановлено відсутність передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку» підстав для припинення договору іпотеки.
Оскільки зобов’язання боржниці у кредитних правовідносинах не припинені, як і не припинено іпотеку, іпотекодержатель на підставі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі у тексті — Закон) та умов укладеного між сторонами договору іпотеки, має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки — житловий будинок.
Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем стоку позовної давності не знайшли свого підтвердження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що іпотекодержатель відповідно до ст. 35 Закону надіслав іпотекодавиці Н. вимогу про усунення порушень основного зобов’язання, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з відміткою про його отримання.
Саме після закінчення 30-денного строку виконання Н. вимоги про усунення порушень основаного зобов’язання і починає перебіг строк позовної давності для реалізації права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Місцевий суд помилково визначив початок перебігу строку позовної давності у справі з дня укладення позивачем договору про відступлення права вимоги за кредитним договором.
Заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 Цивільного кодексу України), що відповідає висновку Верховного Суду, висловленому у його постанові від 20 серпня 2024 року (справа № 201/11812/23, провадження № 61-7195св24).
Окрім того, відповідно до п. 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, в період дії в Україні воєнного стану, надзвичайного стану, строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.
Покликання в апеляційній скарзі на висновок апеляційного суду у справі № 569/7130/22 щодо спливу позовної давності на задавнену вимогу про стягнення основної заборгованості з позичальниці М. за кредитним договором не заслуговує на увагу.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року
у справі № 755/13805/16-с, слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов’язанням та про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов’язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки.
Ураховуючи те, що суд першої інстанції, правильно встановивши характер спірних відносин, що виникли між сторонами, та дійшовши обґрунтованого висновку про задоволення позову, не правильно визначив початок перебігу строку позовної давності у справі, рішення суду в цій частині суд апеляційної інстанції змінив, виклавши мотивувальну частину в редакції постанови Рівненського апеляційного суду від 16 січня 2025 року у справі № 562/1310/22 (провадження № 22-ц/4815/160/25), тим самим часткового задовольнивши апеляційну скаргу іпотекодавиці Н..
