За положеннями сімейного законодавства, батьки мають рівні права за законом на виховання дитини, а отже вимога про відібрання дитини й повернення її за попереднім місцем проживання може бути задоволена лише в разі, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків таке місце проживання було самочинно змінене іншим із батьків.
Неможливо вважати самочинною зміну місця проживання дитини одним із батьків, якщо таке проживання не було встановлене рішенням суду або органом опіки.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
У справі, що переглядалася, мати дитини звернулася до суду з позовом про відібрання малолітньої дитини в батька та визначення місця проживання з матір’ю.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині відібрання дитини, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що позивачка не довела підстав для відібрання дитини від батька, передбачених пунктами 2–5 ч. 1 ст. 164 СК України.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду в цій частині та виснував, що батько самостійно і без згоди матері змінив місце проживання спільної малолітньої дитини способом її викрадення. Тож апеляційний суд вважав, що в цьому випадку мають бути застосовані норми ч. 1 ст. 162 СК України, а саме: відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання.
КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду й залишив у силі рішення суду першої інстанції в цій частині, вказавши, що судове рішення про визначення місця проживання дитини не ухвалювалось, орган опіки також не встановлював місце проживання малолітнього сина сторін у справі. Сторони не заперечували, що дитина проживає разом зі своїм батьком за відсутності судового рішення про встановлення місця проживання дитини, а отже немає підстав для висновку, що відповідач самочинно, без згоди матері, з якою на підставі закону або рішення суду проживала б малолітня дитина, змінив її місце проживання, у тому числі способом її викрадення.
Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.
КЦС ВС виснував, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що оскільки батьки мають рівні права за законом на виховання дитини, рішенням суду місце проживання дитини не встановлене, то підстав для висновку про неправомірність дій відповідача щодо зміни місця проживання дитини та захисту права матері в обраний нею спосіб немає.
Постанова ВС від 15 січня 2025 року у справі № 760/2096/22 (провадження № 61-8404св24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/124521144.
