Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану Органом опіки та піклування на ухвалу місцевого суду, якою частково задоволено заяву та звільнено літню тітку від повноважень опікуном над недієздатним племінником, однак відмовлено у призначенні опікуном над ним 36-річного жителя м. Краматорськ Донецької області.
Апелянт просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення — про призначення мешканця Краматорська опікуном над 52-річним недієздатним.
Колегія суддів відмовила у задоволенні апеляційних вимог за наступних підстав.
Із матеріалів справи відомо, що рішенням місцевого суду у 2015 року особу з інвалідністю було визнано недієздатною, встановлено над нею опіку та призначено її опікуном рідну тітку.
Хворий донині потребує подальшого перебування в медичному закладі, тому перебуває на державному забезпеченні у спеціалізованому інтернаті та отримує необхідні соціальні послуги.
У 2025 році опікунка звернулася до Органу опіки та піклування із заявою про звільнення від обов’язків опікуна у зв’язку з похилим віком та погіршенням стану здоров’я.
Одночасно мешканець Краматорська подав заяву до Органу опіки та піклування про призначення його опікуном над недієздатним чоловіком.
Залишаючи оскаржену заявником ухвалу суду попередньої інстанції без змін, Рівненський апеляційний суд взяв до уваги практику Верховного Суду, який у постанові від 16 грудня 2020 року у справі №336/5652/18 зазначив, що відповідно до ч.1 ст. 67 ЦК України опікун зобов’язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються Органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2022 року у справі №712/10043/20 зазначив, що при призначенні опікуна важливі і повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються Органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
В постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 641/7190/23 зазначено, що саме Орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов’язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з’ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належним чином мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.
Повно і правильно з’ясувавши обставини справи та застосувавши при вирішенні справи норми права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в призначенні Л. опікуном над недієздатним.
При цьому враховується, що подання Органу опіки та піклування носить лише рекомендаційний характер і при ухваленні судом свого рішення у справі не має пріоритетного значення та може бути враховане на розсуд суду.
Тому суд першої інстанції дійшов правильного переконання про те, що подання є таким, яке винесено передчасно, без повного і всебічного дослідження всіх обставин щодо заявленої вимоги та ґрунтується виключно на інформації, отриманій від заявника.
Колегія суддів також відхилила як необґрунтовану таку підставу для призначення заявленої особи опікуном як потреба в збереженні майна підопічного через те, що вона є заявленою безпосередньо в апеляційній скарзі, а, отже, не була предметом розгляду в місцевому суді.
Згідно зі ст. 74 Цивільного кодексу України якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється Органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна. Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встановлених законом.
Частиною четвертою ст. 72 цього Кодексу передбачено, що якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.
Тобто для вирішення питання щодо управління майном недієздатного існує інший порядок.
Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду попередньої інстанції в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, переоцінки доказів та викривлення фактів у зручний спосіб.
Між тим, наявні в матеріалах справи докази та з’ясовані у судовому засіданні обставини спонукають до висновку про необґрунтованість подання і дають підстави вважати, що воно очевидно спрямоване на упереджене та небезстороннє призначення опікуном особи всупереч меті покликаного судового інституту призначення опіки.
Береться до уваги і така істотна обставина, що незважаючи на наявність в нього опікуна, недієздатний близько 9 років перебуває виключно в спеціалізованих інтернатах на державному забезпеченні і потребує такого догляду та лікувальних заходів в подальшому.
Тому одним із ключових питань у справі було те, чим зумовлена потреба після такого тривалого перебування у відповідних закладах на повному державному забезпеченні у призначенні опікуном особи, яка не мала жодних стосунків із недієздатним, і об’єктивної відповіді на це питання за результатами розгляду справи судами двох інстанцій не встановлено.
Ризик того, що подання спрямоване на подальше оформлення Л. відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не спростовано, а подана до суду апеляційної інстанції довідка закладу охорони здоров’я щодо стану здоров’я його дитини є неналежним доказом для цього.
На переконання колегії суддів, для виключення сумнівів у можливих зловживаннях у відповідному питанні факт наявності відстрочки від призову в особи, на яку слід покласти обов’язки опікуна, має бути підтверджений фактично, а не ґрунтуватися на припущеннях про те, що за відповідних обставин вона може бути оформлена в майбутньому і що подання органу опіки та піклування з цим не пов’язане.
Ухвалюючи рішення, колегія суддів врахувала положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Постанова Рівненського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року у справі № 567/927/25 (провадження № 22-ц/4815/1194/25).
