До уваги – черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за січень 2025 року – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/Oglad%20KCS_01_25.pdf.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
– у спорах, що виникають із питань захисту права власності, наголошено, що якщо власник добровільно передав майно іншій особі, він несе ризик його втрати, і витребування такого майна в добросовісного набувача неможливе. У цьому разі власник має право пред’явити позов про компенсацію завданих збитків від особи, якій майно було передано в користування;
– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, указано, що укладання дарувальником і третьою особою попереднього договору про майбутнє укладення договору купівлі-продажу не свідчить про удаваність оспорюваного договору дарування, оскільки обов’язок укласти договір купівлі-продажу в майбутньому виникає лише у сторін попереднього договору, якою обдарована не була;
– у спорах, що виникають із трудових правовідносин, констатовано, що:
- звільнення за угодою сторін підпадає під дію ч. 3 ст. 40 КЗпП України, яка забороняє звільнення під час тимчасової непрацездатності, тому датою припинення трудових відносин є перший робочий день після одужання. У разі зміни дати звільнення середній заробіток за час вимушеного прогулу не виплачується, а за заявою працівника або за позовом до суду за період непрацездатності йому надається допомога відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»;
- КЗпП України не передбачає обов’язку власника або уповноваженого ним органу приймати відкликання працівником заяви про звільнення, якщо було досягнуто домовленості про звільнення за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника;
– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, зауважено, що неможливо вважати самочинною зміну місця проживання дитини одним з батьків, якщо таке місце проживання не було встановлене рішенням суду або органом опіки;
– у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, зазначено, що іноземець як суб’єкт права на обов’язкову частку в спадщині має бути непрацездатним у розумінні закону тієї держави, громадянином якої він є;
– у спорах, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди, звернено увагу, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до відповідальності, тобто з нереабілітуючих підстав, не належить до випадків, коли виникає право на відшкодування шкоди.
Також щодо застосування норм процесуального права вказано, що:
- при визначенні розміру судового збору у справах про стягнення заборгованості за договором про сплату аліментів слід враховувати, що така заборгованість має аліментний характер, оскільки виникла на підставі договору про встановлення розміру та порядку сплати аліментів;
- адвокат здійснює свою діяльність на підставі договору про надання правничої допомоги, а його повноваження можуть підтверджуватися ордером або довіреністю. Законодавство дозволяє використовувати сам договір як документ, що посвідчує повноваження адвоката, якщо відсутні відомості про припинення або зупинення його права на адвокатську діяльність. Ордер вважається належним підтвердженням повноважень адвоката, якщо він має фізичний чи електронний підпис або якщо він є додатком до електронно підписаного документа, без потреби в додатковому підписуванні самого ордера;
- нормами законодавства не передбачено вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої поданням апеляційної скарги в іншій справі; незгода з апеляційною скаргою має бути висловлена процесуальним шляхом під час розгляду тієї справи. Право на судовий захист реалізується в межах, визначених законом, і може бути обмежене лише за легітимними, пропорційними умовами;
У питаннях юрисдикції констатовано, що відшкодування шкоди в порядку регресу є вирішенням приватноправових відносин, які підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, адже правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, оскільки незаконність такого звільнення вже встановлена рішеннями судів, які набрали законної сили. Сам по собі факт, що майнову шкоду завдано позивачу – суб’єкту владних повноважень – під час проходження відповідачем публічної служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.
