Практику Верховного Суду щодо визначення юрисдикції земельних спорів і правові позиції ВС в публічно-правових земельних спорах у межах Всеукраїнського круглого столу «Актуальні питання юрисдикції у земельних спорах», присвяченого пам’яті доктора юридичних наук, професора, академіка НАПрН України Юрія Прокоповича Битяка, висвітлили Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич і суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Ян Берназюк. До заходу також долучилися суддя ВС у Касаційному господарському суді Віталій Зуєв і суддя ВС у КАС Володимир Бевзенко.
Так, говорячи про юрисдикційність земельних спорів, Віталій Уркевич навів критерії розмежування юрисдикції судів, закріплені в низці постанов Великої Палати Верховного Суду: суб’єктний склад правовідносин; предмет спору; характер спірних матеріальних правовідносин; вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Водночас, за словами доповідача, серед наведених критеріїв визначальним є характер спірних матеріальних правовідносин.
Щодо практики Великої Палати ВС у спорах відповідної категорії спікер передусім зосередився на питанні, до якого суду слід звертатися під час виникнення земельних відносин стосовно земельних ділянок державної чи комунальної власності. За позицією ВП ВС, рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлювальним актом. Тож у цьому разі необхідно звертатися до адміністративного суду й оскаржувати неправомірні дії, бездіяльність або рішення відповідного органу (постанова ВП ВС від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц). Якщо ж речове право на земельну ділянку вже виникло, то питання правомірності набуття особою такого права, як і питання щодо порушення прав позивача внаслідок неправомірного використання земельної ділянки, має вирішуватися в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб’єктного складу сторін спору (постанова ВП ВС від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17).
Звернув увагу Віталій Уркевич і на особливості визначення юрисдикційності спорів за участю фермерських господарств. Зокрема, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 483/1863/17 Велика Палата ВС навела висновок, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, то на земельні спори щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, за їхньою участю поширюється юрисдикція господарських судів.
Час від часу виникають питання щодо повторного надання фізичній особі – засновнику фермерського господарства земельної ділянки для ведення такого господарства. У 2022 році, розглядаючи справу № 922/1830/19, Велика Палата ВС виклала правовий висновок про те, що спори щодо користування землями фермерського господарства мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства, і того, чи створила вона це фермерське господарство.
У контексті участі в земельних правовідносинах фізичних осіб – підприємців Секретар Великої Палати ВС нагадав про постанову ВП ВС від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц. У ній ідеться про те, що за відсутності встановлених судами обставин фактичного використання фізичною особою – підприємцем земельної ділянки для здійснення господарської діяльності немає підстав для розгляду спору за правилами господарського судочинства, у такому разі потрібно звертатися з позовом до суду цивільної юрисдикції.
Також спікер акцентував на тематиці щодо скасування / визнання недійсними рішень у сфері державної реєстрації речових прав. Відповідно до постанови ВП ВС від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 спір за позовом особи, яка не була заявником стосовно реєстраційних дій, про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А спір за позовом фермерського господарства про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки, та залежно від суб’єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства (постанова ВП ВС від 13 березня 2019 року у справі № 814/1971/17).
Щодо випадків «подвійної» оренди земельної ділянки Віталій Уркевич навів як приклад постанову ВП ВС від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц. У ній зазначено, що спір за позовом орендаря за первинним договором оренди до орендодавця (фізичної особи), державного реєстратора та орендаря за наступним договором оренди тієї ж ділянки про визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про держреєстрацію права оренди є приватноправовим і розглядається за правилами цивільного судочинства.
Ще одна позиція, на яку звернув увагу доповідач, стосувалася скасування наказу Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації. У 2021 році Велика Палата ВС у справі № 821/669/17 за позовом фермерського господарства до Мін’юсту, державного реєстратора про визнання незаконним та скасування наказів, скасування рішень і записів держреєстраторів зазначила, що участь Мін’юсту та держреєстратора як співвідповідачів у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Наприкінці виступу Віталій Уркевич узагальнив, що Верховний Суд у своїй практиці дотримується таких підходів до визначення юрисдикційності земельних спорів:
- критерій визначення юрисдикції має бути максимально простим, зрозумілим;
- один спір має вирішуватися судами лише один раз;
- відповідачем у справі має бути та особа, з якою дійсно існує юридичний спір;
- унеможливлення звернення до суду з вимогами, що не підлягають судовому розгляду;
- запобігання штучному створенню преюдиції.
Із презентацією Віталія Уркевича можна ознайомитися за посиланням – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Prakt_VS_jirr_zem_sporiv.pdf.
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Ян Берназюк висвітлив правові позиції Верховного Суду в публічно-правових земельних спорах.
Насамперед спікер нагадав про ст. 13 Конституції України, відповідно до якої земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Згадав суддя і про ст. 14 Основного Закону, у якій зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Ці статті підкреслюють значущість відповідних правовідносин, зауважив Ян Берназюк.
Також доповідач нагадав про Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 143 Конституції України, ст. 12 ЗК України, ст. 17 КАС України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010, яке залишається актуальним і підтверджує важливість обраної теми.
У межах виступу Ян Берназюк навів статистичні дані щодо застосування судами Закону України «Про адміністративну процедуру». Він наголосив, що близько 95 % судових рішень, у яких згаданий цей Закон, належать до адміністративної юрисдикції.
Суддя ознайомив слухачів з правовими позиціями КАС ВС щодо земельних правовідносин. Зокрема, він звернув увагу на постанову Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 852/2а-6/24, яка стосується примусового відчуження земельної ділянки.
Суддя також розповів про правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 852/2а-6/24 за позовом ПАТ «Центренерго» до селищної ради про скасування рішень щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки та затвердження проєкту землеустрою. Ян Берназюк пояснив, що в цьому випадку питання щодо юрисдикційності було вирішено на користь адміністративної юрисдикції, оскільки спір стосувався суспільного інтересу та процедурних порушень, допущених органом місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень.
На думку судді, нині Велика Палата Верховного Суду має знайти справу, яка б дозволила чітко сформулювати оновлені підходи до критерію розмежування юрисдикції«спір про право». Це сприятиме спрямуванню діяльності органів правозастосування та судів на застосування нових позицій у питаннях розмежування юрисдикції.
Із презентацією Яна Берназюка можна ознайомитися за посиланням – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/128_Case_law_of_the_Supreme_Court_on_public_land_disputes_bernaziuk.pdf.
Відповідаючи на запитання щодо самочинного будівництва, суддя ВС у КАС Володимир Бевзенко зазначив, що це питання безпосередньо врегульоване ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка містить усі необхідні відповіді. За його словами, саме адміністративні суди мають розглядати такі справи, оскільки йдеться про самочинне будівництво.
Щодо примусового виконання рішень адміністративних органів та питання про звільнення адміністративних судів від обов'язку зобов'язувати зносити самочинні будівництва доповідач нагадав про попередні дискусії з цього приводу. На його думку, вже потрібно переходити до етапу, коли адміністративний орган своїм рішенням, без звернення до суду, зможе зобов'язувати зносити самочинно збудовані об'єкти. Підґрунтям для цього є приписи Закону України «Про адміністративну процедуру». Звісно, суди зберігатимуть контроль за цим примусовим заходом, застосованим адміністративним органом на підставі ЗАП, і адміністративні суди здійснюватимуть відповідний судовий контроль.
Стосовно адміністративних процедур, що передують самочинному будівництву, Володимир Бевзенко зазначив, що вони також мають контролюватися адміністративними судами як адміністративні процедури. У разі виявлення необґрунтованості чи незаконності цих процедур, проведених адміністративним органом з порушенням адміністративного законодавства, адміністративний орган як крайній захід може прийняти рішення про знесення самочинно збудованих об'єктів. Спікер також наголосив, що адміністративні акти, які супроводжують так званий життєвий цикл об'єкта будівництва, можуть бути визнані неправомірними, що може призвести до повернення питання про незаконність самочинного будівництва.
Круглий стіл організовано Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого за підтримки Господарського суду Харківської області, Східного апеляційного господарського суду, Другого апеляційного адміністративного суду, Ради адвокатів Харківської області та проєкту ЄС EU4PAR.
