Сьогодні норми міжнародного гуманітарного права проходять найжорсткішу перевірку на міцність – перевірку війною. І саме в цей момент особливо важливо не лише зберігати вірність правовим принципам, а й глибоко розуміти їхню суть, історію і зміст для їх ефективного практичного застосування.
У сучасному цивілізованому світі не мало б поставати таких питань, як право на ведення війни чи статус комбатанта. Утім, якщо людство не змогло придумати механізму протидії війнам, то зараз ми маємо говорити принаймні про вдосконалення правового регулювання війни та пошук шляхів полегшення страждань її учасників, зокрема військовополонених. Найважливіше в цьому контексті – розмежувати дії, вчинені особами зі статусом комбатанта, що звільняє від кримінальної відповідальності за участь у бойових діях, і випадки вчинення воєнних злочинів.
На цьому наголосив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час практичного семінару, присвяченого питанням імунітету комбатантів у світлі міжнародного гуманітарного права, національного законодавства України та практики притягнення до відповідальності за воєнні злочини, який відбувся у Верховному Суді.
Як зазначив Голова ВС, ще з початку збройної агресії рф проти України у 2014 році українська правова система зіткнулася зі складними питаннями, пов’язаними із застосуванням законодавства, передбаченого для мирних часів, в обставинах війни, зокрема гібридної.
Ключовою в цій тематиці, нагадав Станіслав Кравченко, стала правова позиція Великої Палати ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 415/2182/20 щодо визначення ознак суб’єкта злочину, передбаченого ст. 437 КК України. «Це рішення – дороговказ на національному рівні для визначення кола осіб, що можуть бути суб’єктом вказаного злочину», – акцентував Голова ВС.
Після повномасштабного вторгнення росії до України питання, у тому числі, щодо визначення статусу комбатанта та обміну військовополоненими постали перед правовою спільнотою ще гостріше. Згодом Верховна Рада України ухвалила Закон України від 28 липня 2022 року № 2472-IX «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо врегулювання процедури обміну осіб як військовополонених» (набрав чинності 19 серпня 2022 року), яким передбачено звільнення від відбування покарання засуджених, стосовно яких уповноваженим органом прийнято рішення про їх передачу для обміну як військовополонених та які надали письмову згоду на проведення такого обміну.
«У перші місяці повномасштабної війни ми чітко розуміли, що наші рішення мають відповідати всім міжнародним стандартам судочинства та бути сприйняті правовою спільнотою цивілізованого світу. Ми усвідомлюємо, що чим злагодженіше працює вся правова система, тим кращі результати», – висловив переконання Станіслав Кравченко.
Голова ВС також подякував Консультативній місії Європейського Союзу з реформування сектору цивільної безпеки України і Національній школі суддів України за співорганізацію заходу та партнерство.
Від імені Консультативної місії Європейського Союзу учасників семінару привітала старший радник з питань судового розгляду міжнародних злочинів КМЄС в Україні Магда Коол. Вона висловила повагу українським колегам, які працюють в умовах війни, і вдячність Верховному Суду та Офісу Генерального прокурора за плідну співпрацю, адже досягти найкращих результатів можливо лише разом.
Ректор Національної школи суддів України Микола Оніщук у вітальному слові зауважив, що питання щодо правового статусу комбатантів і специфіки розгляду воєнних злочинів є чутливими та потребують ретельного аналізу у світлі стандартів міжнародного гуманітарного права. Тому ця тематика постійно перебуває на порядку денному суддівського навчання і фахового обговорення.
У межах семінару почесний професор міжнародного права Женевського університету (Швейцарія) та асоційований професор Університету Квебеку в Монреалі (Канада) Марко Сассолі розповів про особливості імунітету комбатантів за міжнародним правом, а також зосередився на співвідношенні такого імунітету зі співучастю в злочині агресії.
Суддя Великої Палати Верховного Суду Микола Мазур звернув увагу на розбіжності між положеннями Римського статуту МКС та КК України. Зокрема, він зазначив, що ст. 8 Статуту прямо вказує на спеціального суб’єкта — особу, яка фактично здійснює контроль за політичними чи військовими діями держави. У національному ж законодавстві такого положення тривалий час не було, що породжувало складнощі у кваліфікації дій комбатантів і притягненні до відповідальності осіб, які не мають реального впливу на ведення агресивної війни.
Суддя проаналізував практику застосування ст. 437 КК України, вказавши, що на початку агресії рф (2014–2017 роки) низка вироків стосувалася саме учасників бойових дій нижчого рівня. У відповідь на ці виклики Велика Палата Верховного Суду сформулювала чітку правову позицію: суб’єктом злочину агресії може бути лише особа, яка обіймає керівну посаду або має істотний вплив на політичні чи військові процеси.
«Діяння, передбачені ст. 437 Кодексу, здатні вчиняти особи, які в силу службових повноважень або фактичного суспільного становища спроможні здійснювати ефективний контроль за політичними чи воєнними діями й керувати ними та/або істотно впливати на політичні, військові, економічні, фінансові, інформаційні та інші процеси власної держави чи за її межами, або керувати конкретними напрямами політичних і воєнних дій», – пояснив Микола Мазур.
Спікер також зупинився на практиці Нюрнберзького трибуналу та сучасних міжнародно-правових підходах до кваліфікації воєнних злочинів.
