Після повномасштабного вторгнення рф до України мотивування Верховного Суду щодо судового імунітету держави-агресора у спорах про відшкодування нею завданої шкоди змінилося. Починаючи з квітня 2022 року, Касаційний цивільний суд у складі ВС сформулював підхід, згідно з яким рф у такій категорії справ не може користуватися судовим імунітетом (постанова КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19; для порівняння: постанова КЦС ВС від 13 травня 2020 року у справі № 711/17/19).
Обґрунтування цього висновку теж зазнало певної еволюції. Одна з проблем полягає в тому, що національний суд під час розгляду справи не знає, у якій іноземній юрисдикції позивач збирається виконувати відповідне судове рішення. Тому суд намагається застосувати різні аргументи-«винятки» щодо неможливості використання рф судового імунітету під час розгляду в Україні справ про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією відповідача. На це звернув увагу суддя Великої Палати Верховного Суду Дмитро Гудима під час онлайн-заходу щодо викликів і перспектив виконання в іноземних юрисдикціях відповідних рішень судів України.
Те, що рф не може користуватися в Україні судовим імунітетом під час розгляду певних справ, за словами доповідача, можна мотивувати, зокрема, контрзаходами, яких наша держава, перебуваючи у стані індивідуальної самооборони відповідно до ст. 51 Статуту ООН, вживає, щоб спонукати агресора до виконання міжнародних зобов’язань (резолюція Генасамблеї ООН від 12 грудня 2001 року № 56/83 «Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння»).
Спочатку КЦС ВС застосував так званий деліктний виняток, указавши, що оскільки рф вийшла за межі своїх суверенних прав, заперечує суверенітет України, порушує міжнародно-правові зобов’язання, веде щодо нашої держави агресивну війну, починаючи з 2014 року, та завдає шкоду, вона не може користуватися в судах України відповідним імунітетом.
Із травня 2022 року КЦС ВС дещо розширив і вдосконалив аргументацію, наприклад у постанові КЦС ВС від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20). Крім «деліктного винятку» й аргументу про дії рф за межами її суверенних прав і з порушенням норм і принципів міжнародного права, ВС застосовував також «антитерористичний виняток», зауваживши, що підтримання імунітету рф несумісне із зобов’язаннями України у сфері боротьби з тероризмом.
«Які із цих аргументів може врахувати суд іноземної юрисдикції, які з них відповідатимуть праву конкретної іноземної держави, а які – ні, поки що спрогнозувати складно», – зазначив доповідач.
Варто мати на увазі й те, що для суду іноземної юрисдикції, у якому постане питання про визнання та виконання рішення українського суду, важливо, чи була повідомлена держава-відповідач про розгляд справи проти неї. «Попри те, що між країнами немає дипломатичних відносин, необхідно знайти засоби для такого повідомлення», – переконаний суддя ВС. Він додав, що вже стабільною є практика відповідного повідомлення рф шляхом розміщення інформації про розгляд справи на офіційному вебсайті суду. Однак цього може бути недостатньо для забезпечення виконання судового рішення в певній іноземній юрисдикції.
Підсумовуючи результати обговорення, Дмитро Гудима звернув увагу, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф, позивач мав би діяти активно, знаючи, що в разі задоволення позову в нього буде потреба виконувати судове рішення за кордоном. Те, що суд не може зробити самостійно, має право зробити позивач. Так, він не обмежений у можливості перекласти позовну заяву, додатки до неї і судові рішення російською мовою та направити їх, включно з інформацією про дату, час і місце розгляду справи, на офіційні електронні адреси певних органів влади рф. Докази відправлення таких листів суд може долучити до матеріалів справи й описати в судовому рішенні, щоб іноземний суд мав упевненість у тому, що відповідач повинен був знати про судовий розгляд в Україні.
Крім того, для позивача немає обмежень із власної ініціативи використовувати й інші засоби для повідомлення держави-відповідача про розгляд справи в Україні (наприклад, залишати коментарі з відповідною інформацією на офіційних сторінках органів влади рф у соцмережах, фіксувати ці коментарі та вебадреси, за якими вони були розміщені, і надавати суду докази таких повідомлень відповідача).
Доповідач зауважив, що під час розгляду зазначеної категорії справ Україна має продемонструвати відсутність упередженості та дотримання інших гарантій справедливого судового розгляду, зокрема надати державі-відповідачеві достатньо часу для подання відзиву на позов.
Детальніше з презентацією Дмитра Гудими можна ознайомитися за посиланням – https://rb.gy/8hd8z.
Захід організувала Асоціація правників України за підтримки Асоціації розвитку суддівського самоврядування України.
