Судова практика у справах, пов’язаних з війною рф проти України, та підходи до застосування судового імунітету держав: Секретар ВП ВС прочитав лекцію для іноземної аудиторії
Вторгнення російської федерації на територію України, яке розпочалося ще наприкінці лютого 2014 року, та умови повномасштабної війни росії проти України, без сумніву, вплинули на кожного українця, на всі сфери життя нашої держави. Воєнні дії вносять корективи й у функціонування судової системи України. Постійні повітряні тривоги, брак енергопостачання, кадрова нестача суддів і працівників апаратів судів, руйнування ракетними обстрілами приміщень судів, окупація значних територій України – фактори, що чинять негативний вплив на здійснення судочинства. Водночас під час війни з’явилися нові категорії справ, у яких постали надскладні правові проблеми.
Про це розповів Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич під час гостьової лекції, яка стала частиною серії заходів за участю суддів верховних судів різних країн світу, організованих Global South Network – міжнародною міждисциплінарною мережею для обміну знаннями в соціальній, релігійній, політичній, правовій, економічній сферах.
Віталій Уркевич ознайомив іноземних слухачів із практикою ВС у справах, пов’язаних з війною. Наприклад, відповідно до правової позиції Великої Палати ВС (постанова від 28 лютого 2024 року у справі № 415/2182/20) суб’єктом відповідальності за вчинення злочину планування, підготовки, розв’язування та ведення агресивної війни є особа, яка має відповідні повноваження, ресурси у сферах міжнародних відносин, внутрішньої політики, оборони, промисловості, економіки, фінансів, або займає таке суспільне становище, яке дає змогу впливати на прийняття відповідних рішень уповноваженими особами.
До того ж спікер зауважив, що в постанові ВП ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 757/64569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Як нагадав Секретар ВП ВС, у перші місяці після початку повномасштабного вторгнення рф до України Верховний Суд висловив важливу правову позицію щодо судового імунітету держави-агресора. Вперше такий висновок сформулював Касаційний цивільний суд у складі ВС у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19. У цій справі Верховний Суд керувався тим, що в разі застосування «деліктного винятку» (tort exсeption) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема рф, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Отже, після 2014 року суд України, розглядаючи справу, у якій відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї держави та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації.
У своїй подальшій практиці Верховний Суд навів додаткові аргументи щодо незастосування судового імунітету держави-агресора. Зокрема, підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що суперечить положенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тим паче, підтримання імунітету рф є несумісним із міжнародно-правовими зобов’язаннями України у сфері боротьби з тероризмом, адже відповідно до ч. 1 ст. 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму 2005 року Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
Водночас Віталій Уркевич застеріг, що є проблема співвідношення права на доступ до суду, права на ефективний засіб правового захисту та судового імунітету держави. Сучасне міжнародне право схиляється на користь теорії функціонального (обмеженого) імунітету держави, відповідно до якої принцип імунітету держав поширюється лише на діяльність держави, що має суверенну природу (acta jure imperii), на відміну від діяльності, не пов’язаної з виконанням державою суверенних функцій, наприклад у сфері економічних, торговельних відносин (acta jure gestionis). Водночас серйозні порушення прав людини випливають із дій держави, вчинених поза межами міжнародної торговельно-економічної діяльності, а отже не підпадають під дію правила імунітету держави як acta jure gestionis.
На прикладі практики іноземних судів (справи Ferrini; Jones, Mitchell and Others v. Saudi Arabia), Міжнародного суду ООН за зверненнями Німеччини проти Італії та Європейського суду з прав людини (справи Al-Adsani v. the United Kingdom; Jones and Others v. the United Kingdom) доповідач окреслив різні підходи до застосування судового імунітету держав.
Наприкінці лекції Секретар ВП ВС акцентував, що настав час для зміни підходів у міжнародному праві до концепції абсолютності юрисдикційного імунітету держави. Відмова від будь-яких винятків при застосуванні судового імунітету може призвести до того, що жертви воєнних злочинів або інших грубих порушень прав людини будуть позбавлені можливості звернутися до суду та отримати належне відшкодування. «Саме національні суди України мають унікальний шанс сприяти зміні міжнародно-правових підходів щодо судового імунітету держави, вирішуючи позови, пов’язані з війною, розв’язаною російською федерацією проти нашої держави», – підсумував Віталій Уркевич.
