Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат прочитав гостьову лекцію для студентів факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» в межах спецкурсу «Житлове право: практичний курс» на тему «Виселення в ракурсі практики касаційного суду».
Василь Крат розповів про цікаву справу, розглянуту судом Італії, про дорослих дітей, яких у цій країні називають «bamboccioni» (великі малюки). На користь 75-річної італійки було ухвалене рішення про виселення двох її повнолітніх синів (40 років і 42 роки) з будинку, де вони проживали разом із матір’ю та відмовлялися нести витрати по господарству. Суд зазначив, що діти мали право проживати з позивачкою з огляду на обов'язок батьків утримувати своїх дітей, але цей обов'язок не поширюється на повнолітніх.
Лекція судді складалася з трьох частин:
Виселення і «регулятор» відносин;
Виселення і спосіб захисту;
«Нетипові» сфери і виселення.
Суддя звернув увагу студентів передусім на конституційні засади виселення, які містяться в ст. 47 Конституції України, що гарантує кожному право на житло. Акцентував, що в ЦК України термін «виселення» використаний тільки чотири рази: у ст. 311 ЦК України «Право на недоторканність житла», ст. 597-9 Кодексу «Особливості звернення стягнення на житлові приміщення», ст. 725 ЦК України «Обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи», яка визначає, що договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного не пред'являти вимог до третьої особи про виселення, і в ст. 826 ЦК України «Правові наслідки розірвання договору найму житла».
Лектор навів постанову Великої Палати ВС від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, у якій зроблено висновок, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
У постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21 Об’єднана палата КЦС ВС вирішувала питання щодо розмежування правового регулювання відносин, пов’язаних зі встановленням порядку користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду (ч. 4 ст. 816 ЦК України) та його поділу з укладенням окремих договорів найму житлового приміщення (статті 47, 61, 63, 104 ЖК України). ОП КЦС ВС зробила висновок, що з урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів застосуванню підлягає ч. 4 ст. 816 ЦК України.
Також обговорили проблематику щодо виселення колишніх членів сім’ї. Разом із цим Василь Крат відзначив, що в окремій думці у справі № 359/2087/19 він зазначав, що, приймаючи ЦК України, законодавець у ст. 9 не визначив особливостей застосування положень ЦК України щодо ЖК УРСР. Тому для вирішення того, яка норма підлягає застосуванню (ЦК України чи ЖК УРСР), слід застосовувати ч. 2 ст. 4 ЦК України, що закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. У статтях 401 – 406 ЦК України відбулося закріплення кардинально іншого правового регулювання порівняно з положеннями статей 156, 157 ЖК УРСР. Це свідчить про те, що з набранням чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року, положення статей 156, 157 ЖК УРСР не повинні застосовуватися, оскільки суперечать статтям 401–406 ЦК України.
Суддя звернув увагу й на рішення ЄСПЛ у справі BILYAVSKA v. UKRAINE (84568/17) від 27 березня 2025 року. Суд зробив висновок, що, беручи до уваги той факт, що первісна вимога заявника про виселення була подана відповідно до положень як Житлового, так і Цивільного кодексів, але була відхилена без будь-яких пояснень, чому не було застосовано Цивільний кодекс України, а також враховуючи, що друга спроба заявника домогтися виселення не призвела до ухвалення рішення протягом більш ніж чотирьох років, не можна стверджувати, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, як це стверджує Уряд. Тому попереднє заперечення Уряду щодо цього питання має бути відхилене.
Розповідаючи про виселення як спосіб захисту, Василь Крат зазначив, що в доктрині приватного права висловлювалося кілька підходів, зокрема:
- виселення як віндикаційний позов;
- виселення як негаторний позов;
- виселення як відновлення становища, яке існувало до порушення.
З позицій речових і зобов’язальних способів захисту виселення може втілюватися в речовому позові (наприклад, позов про припинення особистого сервітуту) чи зобов’язальному (позов про виселення внаслідок розірвання договору найму житла).
Лектор звернув увагу на постанову ВП ВС від 4 серпня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, в якій зроблено висновок, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема й шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення.
Також Василь Крат навів постанову КЦС ВС від 28 жовтня 2022 року у справі № 529/201/20. Суд зазначив, що за своєю юридичною суттю договір найму (найму житла) є імперативно оплатним. Тому в разі, якщо вчинений між сторонами договір, який передбачає користування житлом, є безоплатним, то такий договір має кваліфікуватися як договір позички (гл. 60 ЦК України), а не найму (гл. 58 ЦК України) чи найму житла (гл. 59 ЦК України) з відповідними правовими наслідками. Договір може бути розірваний на підставі рішення суду в разі, якщо він не розірваний за згодою (домовленістю) сторін або внаслідок односторонньої відмови від договору.
Постановою від 17 червня 2020 року у справі № 362/48/18 КЦС ВС частково задовольнив касаційну скаргу позивача та ухвалив рішення про його вселення до спірної кімнати в гуртожитку, оскільки позивача було виселено зі спірного приміщення в позасудовому порядку (винесено його речі з кімнати та змінено замки на вхідних дверях).
Також Василь Крат розповів про нетипові справи щодо виселення.
Презентація Василя Крата – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Vuselennya_prakt_kas_sydy.pdf.
