Сьогодні, 23 січня 2026 року, під час чергового засідання Пленум Верховного Суду розглянув низку конституційних подань щодо конституційності законодавчих положень про:
- можливість справляння стягувачем у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, ухваленого на його користь, судового збору за подання адміністративного позову, апеляційної / касаційної скарги у справах стосовно рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця;
- звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, до ухвалення обвинувального вироку;
- встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді;
- обмеження розміру пенсії особам, яким така пенсія призначена (перерахована) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Також під час засідання ухвалено рішення про обрання секретаря Пленуму ВС, делегата на з’їзд суддів України та судді Верховного Суду до складу Комісії з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя.
Перше подання, з яким Пленум Верховного Суду вирішив звернутися до Конституційного Суду України, торкається питання про відповідність Конституції України ч. 2 ст. 3 та підпунктів 1, 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». Доповідаючи із цього питання, суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Сергій Уханенко зазначив, що ч. 2 ст. 3 вказаного Закону визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється. У цьому переліку немає як позовної заяви про оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця під час виконання судового рішення, так і апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду такої позовної заяви. А підпункт 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону в поєднанні із ч. 3 ст. 161 КАС України передбачає сплату судового збору за подання будь-якого адміністративного позову. Тобто вказані норми уможливлюють справляння стягувачем у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, прийнятого на його користь, судового збору за подання адміністративного позову, апеляційної скарги у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку ст. 287 КАС України.
Натомість, на переконання Пленуму ВС, таке правове регулювання ставить у нерівне становище позивача-стягувача у виконавчому провадженні, на користь якого ухвалено рішення суду в порядку адміністративного судочинства та який реалізує право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця в процесі виконання цього рішення суду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, порівняно з позивачем-стягувачем у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами цивільного чи господарського судочинства. Враховуючи конституційний принцип обов'язковості судового рішення, закріплений у п. 9 ч. 1 ст. 129-1 Основного Закону України, особа, на користь якої ухвалено судове рішення, не повинна сплачувати судовий збір за звернення до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили.
Тож Пленум ВС дійшов висновку про наявність ознак невідповідності аналізованих положень Закону України «Про судовий збір» ч. 1 ст. 8, частинам 1, 2 ст. 55 і ст. 129-1 Конституції України.
На порядку денному засідання було і питання про конституційність положень п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України. Заслухавши доповіді голови Касаційного кримінального суду у складі ВС Олександра Марчука та судді ВС у ККС Германа Анісімова, Пленум постановив, що є обґрунтовані підстави для звернення до КСУ з поданням щодо конституційності цих положень.
Герман Анісімов зазначив, що відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у звʼязку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання та в разі встановлення підстав, передбачених ст. 49 КК України, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
Водночас в ч. 1 ст. 49 КК України йдеться про те, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули відповідні строки. Словосполука «з дня вчинення нею кримінального правопорушення» фактично вказує на винуватість такої особи у вчиненні діяння, що має бути доведено за обвинувальним вироком суду.
Разом із тим приписи п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України вимагають від суду ухвалити рішення про закриття кримінального провадження до постановлення обвинувального вироку. З огляду на вказане Пленум ВС вирішив звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо відповідності Конституції України цих положень КПК України у їх взаємозвʼязку із приписами ст. 62 Конституції України, яка закріплює принцип презумпції невинуватості.
Також Пленум ВС ухвалив звернутися до КСУ з поданням щодо конституційності положень законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якими встановлено з 1 січня відповідного календарного року прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн.
За словами доповідача із цього питання – судді ВС у КАС Сергія Уханенка, закони про Державний бюджет України на 2022–2025 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді: з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, як це закріплено в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (2481 грн, 2684 грн, 3028 грн), на прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102 грн).
З огляду на конституційні принципи законності та правової визначеності, а також імперативні вимоги щодо правового регулювання розміру винагороди судді виключно спеціальним Законом про судоустрій, на переконання Пленуму ВС, є підстави вважати, що вказані положення законів про Державний бюджет України на 2022–2025 роки суперечать нормам статей 6, 8, 130 Конституції України. Крім того, те, що законодавець, ухвалюючи ці закони, фактично встановив інший (менший) розмір винагороди судді, тим самим звузивши гарантії незалежності суддів, що також суперечить приписам ч. 1 ст. 126 Конституції України.
Ще одне затверджене Пленумом ВС конституційне подання стосується ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» в частині обмеження розміру пенсії особам, яким така пенсія призначена (перерахована) відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
За словами доповідача із цього питання – судді ВС у КАС Альберта Єзерова, вказана стаття встановлює обмеження пенсій максимальним розміром (десять прожиткових мінімумів) із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, порядок яких визначає Кабінет Міністрів України. Проте Пленум ВС звернув увагу на те, що застосування коефіцієнтів зменшення пенсії призводить до обмеження конституційного права на належний соціальний захист, передбачений спеціальним законом, та порушує гарантії ст. 17 Конституції України, а поширення дії закону про Державний бюджет на пенсії, призначені за Законом № 2262-XII, є грубим порушенням статей 8, 19 та 92 Основного Закону України, оскільки закон про Державний бюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав, пільг і гарантій, передбачених іншими спеціальними законами.
Щодо конституційності делегування повноважень Кабінету Міністрів України з визначення розміру та порядку застосування коефіцієнтів перевищення раніше призначених чи перерахованих пенсій Пленум ВС зазначив, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а інші нормативно-правові акти застосовуються лише в разі їх прийняття відповідно до цих законів. Делегування повноважень Кабінету Міністрів України дозволяється лише тією мірою і настільки, наскільки це узгоджується з положеннями Конституції та законів України, та переслідує мету втілення на практиці встановлених законодавцем матеріальних норм.
Окрім конституційних подань, під час засідання Пленуму Верховного Суду розглянуто питання про обрання секретаря Пленуму ВС. На цю посаду строком на чотири роки обрано Дмитра Луспеника.
Заслухавши доповідь Голови Верховного Суду Станіслава Кравченка, Пленум ВС вніс зміни до складу делегатів на ХХ черговий з’їзд суддів України та обрав делегатом суддю Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Ірину Гончарову. Ці зміни пов’язані з тим, що постановою Пленуму Верховного Суду від 6 жовтня 2024 року № 14 одним із делегатів на зʼїзд було обрано Ігоря Дашутіна. Оскільки тепер Ігор Дашутін обіймає посаду голови КАС ВС, його участь у з’їзді суддів є неможливою.
Також сьогодні Пленум Верховного Суду обрав до складу Комісії з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя суддю Верховного Суду у Касаційному господарському суді Тетяну Малашенкову.
