У межах ІІ Міжнародного форуму адвокатів «Kharkiv Unbreakable 2026», що об’єднав представників правничої спільноти з Харкова, Києва, Львова, Луцька та Ужгорода, Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко виступив із вітальним словом, у якому наголосив на ключовій ролі єдності правничої спільноти в забезпеченні справедливості та верховенства права в умовах війни.
Форум, організований Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, Національною асоціацією адвокатів України та Радою адвокатів Харківської області за підтримки Харківської обласної військової адміністрації, став масштабним майданчиком для професійного діалогу щодо майбутнього українського правосуддя.
Станіслав Кравченко зазначив, що символічна назва форуму – «Харків незламний» – точно відображає стійкість українських міст, громадян і військових, які щодня демонструють світові мужність, витримку й незламність.
«Саме єдність правничої спільноти, взаємна підтримка та спільна відповідальність за майбутнє держави дають нам змогу зберігати стійкість, професійність і довіру суспільства навіть у найскладніші часи», – наголосив Голова Верховного Суду.
Особливу увагу він приділив окремій темі форуму – «Інституційне забезпечення правосуддя: судова влада та адвокатура в умовах глобальних викликів». За словами Голови Верховного Суду, ефективне правосуддя є результатом злагодженої взаємодії всіх елементів правничої системи: судової влади, адвокатури, прокуратури, правоохоронних органів, наукового та експертного середовища.
Станіслав Кравченко наголосив, що в умовах повномасштабної війни рф проти України судова влада виконує особливу місію – не лише ухвалює рішення, а й забезпечує стабільність правового порядку, гарантує безперервність доступу до правосуддя та захист основоположних прав людини.
Голова Верховного Суду відзначив, що попри надзвичайне навантаження судова система демонструє стійкість, професіоналізм і відданість принципам верховенства права. За його словами, у 2025 році в судах України перебувало майже 5,8 млн справ і матеріалів, з яких понад 4,6 млн вже розглянуто.
Окремо він акцентував на значному обсязі справ, пов’язаних із воєнними злочинами та злочинами проти основ національної безпеки. До судів уже надійшло понад три тисячі кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів, а їх розгляд дає змогу формувати єдину судову практику та закладати підґрунтя для невідворотності відповідальності винних. Водночас судова система забезпечує розгляд численних спорів щодо відшкодування шкоди, завданої війною, захисту прав внутрішньо переміщених осіб, соціального забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей.
Станіслав Кравченко також наголосив, що, попри складні виклики воєнного часу судова влада не відступає від стратегічного курсу на європейську інтеграцію і Верховний Суд бере активну участь у виконанні зобов’язань України на шляху до членства в Європейському Союзі та відповідає за реалізацію низки позицій у межах переговорного процесу.
На завершення Голова Верховного Суду подякував організаторам форуму за ініціативу проведення цього масштабного заходу та відзначивважливість професійної дискусії щодо нових викликів, зокрема цифровізації судочинства, розвитку дистанційного правосуддя та пошуку сучасних рішень для підвищення ефективності роботи системи правосуддя.
«Наше спільне завдання – забезпечити ще вищий рівень правосуддя для громадян України», – підсумував Станіслав Кравченко, побажавши учасникам форуму плідних дискусій, нових знань і практичних результатів.
Програма форуму охопила низку стратегічних панельних дискусій, дебатів, тематичних секцій, присвячених міжнародному правосуддю, забезпеченню відповідальності за воєнні злочини, захисту прав людини, функціонуванню адвокатури в умовах воєнного стану, антикорупційній політиці, розвитку юридичної освіти, цифровізації правничої професії та застосуванню сучасних технологій у сфері правосуддя тощо.
Під час роботи секції «Інституційне забезпечення правосуддя: судова влада та адвокатура в умовах глобальних викликів» суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді Віталій Зуєв звернувся до учасників з вітальним словом, у якому нагадав про сталість традицій щодо організації такого заходу та символізм його проведення в Харкові й подякував організаторам форуму.
Після цього Віталій Зуєв доєднався до модерування підсекції «Господарська юстиція в “тріаді” суд – прокуратура – адвокатура: проблеми та перспективи», під час якої обговорили проблеми використання штучного інтелекту при здійсненні господарського судочинства, розгляду окремих категорій справ, функціонування господарських судів в умовах воєнного часу і пов’язаних із цим викликів.
У рамках панелі «Правоохоронні інституції та експертне забезпечення дотримання прав людини у кримінальному провадженні» Віталій Зуєв звернув увагу на необхідність налагодження конструктивного діалогу для відкритого обговорення проблем, які виникають у діяльності органів прокуратури й адвокатури під час кримінальних проваджень, та ролі суду в цьому процесі. Додатково суддя звернув увагу на практику Верховного Суду щодо використання матеріалів кримінального провадження в цивільних та господарських справах. Зокрема, він наголосив, що висновки судових експертиз, отримані в межах розслідування кримінальних проваджень, оцінюються судом у господарських спорах за загальними правилами оцінки доказів. Водночас суддя звернув увагу на застосування різних стандартів доказування «поза розумним сумнівом» у кримінальному процесі та «вірогідності доказів» у господарському процесі та необхідність забезпечення в цьому випадку прав учасників судового процесу й можливостей спростування висновків експертиз особами, які не були учасниками кримінального процесу. Також спікер звернув увагу на позицію Верховного Суду щодо визнання недопустими в господарському процесі доказів, які надані без дозволу органів досудового слідства на їх розголошення.
Під час панельної дискусії «Земельні, аграрні та екологічні спори: виклики правозастосування» Віталій Зуєв звернув увагу на особливості розгляду земельних спорів, способи захисту прав на земельні ділянки в контексті застосування негаторного та віндикаційних позовів, практику Верховного Суду в цій сфері.
Під час обговорення проблематики трансформації права постійного користування земельними ділянками в конструкцію узуфрукту наголосив на дискусійності такого підходу й необхідності максимального збереження та уникнення необґрунтованих змін юридичних титулів на землю, стосовно яких протягом тривалого періоду вже склались відповідне законодавство та практика його застосування. Підтверджуючи нагальну потребу вдосконалення правового регулювання права постійного користування, суддя зазначив, що основні судові спори виникають унаслідок зловживань з боку суб’єктів такого користування, а не досконалості законодавства. Для демонстрації цього, зокрема, звернув увагу на розміщений на вебсторінці НАЗК посібник «Земельна корупція: Топ-30 корупційних ризиків та шляхи їх подолання» та навів відповідні приклади із практики Верховного Суду щодо обсягу прав постійних користувачів земельних ділянок.
Також у межах цієї панельної дискусії виступив суддя Великої Палати ВС Віталій Уркевич. Він присвятив виступ питанням перегляду Верховним Судом судових рішень після ухвалення рішень ЄСПЛ у спорах, пов’язаних із земельними правовідносинами.
У центрі обговорення були механізми виконання рішень ЄСПЛ в Україні та практика ВП ВС щодо перегляду судових рішень за виключними обставинами. Суддя окреслив процесуальний порядок звернення до ВП ВС після набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного, зупинився на змінах до процесуального законодавства та пояснив, як нині застосовуються положення щодо строків такого перегляду.
Окремий блок виступу стосувався підходів, які використовуються під час вирішення питання про повторний розгляд справ. Ішлося, зокрема, про рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щодо необхідності забезпечення restitutio in integrum – відновлення становища, яке існувало до порушення права. У цьому контексті акцентовано, що повторний розгляд є виправданим насамперед тоді, коли особа продовжує зазнавати негативних наслідків порушення, а присуджена компенсація не забезпечує повного захисту її прав.
Значну увагу під час доповіді приділено практиці ЄСПЛ у земельних спорах за участю України. На прикладі конкретних справ продемонстровано, як ЄСПЛ оцінює пропорційність втручання держави у право власності та які наслідки має відсутність компенсації або належного обґрунтування позбавлення особи майна.
Серед наведених прикладів справа щодо скасування правовстановлювальних документів на земельну ділянку поблизу залізничної колії, де ЄСПЛ дійшов висновку про непропорційність такого втручання. ВП ВС, розглянувши заяву про перегляд, направила справу на новий розгляд до апеляційної інстанції через необхідність додаткового дослідження обставин і меж накладення земельних ділянок.
Під час аналізу справи «ТОВ “Одеська бутербродна компанія” проти України» увагу було зосереджено на співвідношенні практики ЄСПЛ і національних підходів до самочинного будівництва. У межах розгляду заяви ВП ВС дійшла висновку про неможливість легалізації такого будівництва судовим рішенням, внаслідок чого в задоволенні заяви відповідача було відмовлено.
У виступі порушувалося і питання нових законодавчих підходів до захисту прав добросовісного набувача. Ішлося про зміни до ЦК України, ухвалені у 2025 році, які передбачають нові умови витребування майна, що вибуло з державної або комунальної власності, та механізми компенсації вартості нерухомого майна добросовісному набувачу.
Завершуючи виступ, Віталій Уркевич звернувся до прикладів рішень ЄСПЛ, у яких Суд не констатував порушення права на мирне володіння майном. У таких справах визначальними ставали відсутність належної обачності набувача, доступність інформації про спірний режим земельної ділянки та поведінка сторін під час укладення відповідних правочинів щодо землі.
Виступаючи з доповіддю «Захист суспільних інтересів та доступ до правосуддя: сучасні виклики і практика» в межах тематичної панелі «Доктрина actio popularis (позов на захист суспільних інтересів) в аспекті гарантованого права на доступ до правосуддя», суддя ВС у КАС Ян Берназюк зазначив, що питання суспільних інтересів, участі громадськості та доступу до правосуддя залишаються в центрі уваги. За його словами, у таких правовідносинах часто виникає конкуренція приватного, суспільного та державного інтересів, тому важливо знайти баланс, спираючись на принцип пропорційності. Приватний інтерес (зокрема, бізнесу, що створює блага для країни) часто конфліктує з правами на безпечне довкілля, благоустрій і справедливе розпорядження національними багатствами. При цьому кожна зі сторін зазвичай має ґрунтовні юридичні аргументи.
Одним із найбільш актуальних питань сьогодні є впровадження анти-SLAPP законодавства. Анти-SLAPP ініціативи мають на меті надати суду право вже на початковому етапі розпізнати такий позов і припинити зловживання правом. Водночас адвокатська спільнота висловлює застереження: важливо, щоб захист активістів не перетворився на обмеження конституційного права бізнесу на судовий захист честі, гідності та ділової репутації. Тому завдання адміністративного суду – відмежувати добросовісне звернення на захист суспільного інтересу від використання процесуальних механізмів як інструменту тиску, зловживання або недобросовісної конкуренції.
Що стосується судової практики, то, як зазначив доповідач, сьогодні суди, як правило, широко тлумачать право на доступ до правосуддя для громадських організацій та активістів, зокрема у справах щодо: екологічної безпеки, міського благоустрою, розпорядження природними ресурсами. Окремим чутливим питанням є участь прокурора. Суди вказують на тонку межу: прокурор може захищати інтереси держави, які охоплюють потреби суспільства, але іноді такі позови можуть ставати способом тиску на інші правовідносини. Якісна робота адвокатів, журналістів, суб’єктів владних повноважень і судів має забезпечувати використання правових механізмів виключно за призначенням.
Крім того, Ян Берназюк звернув увагу на виклики цифровізації та штучного інтелекту. Він зазначив, що технології ШІ відкривають нові можливості для громадського контролю (аналіз великих масивів даних, пошук документів тощо). Проте ШІ несе і загрози, насамперед для права на приватність. Світові судові справи свідчать про зростання кількості колективних позовів проти технологічних корпорацій, які збирають персональні дані для рекламних чи політичних цілей. У цьому контексті довіра до держави та суду стає критично важливою.
Насамкінець доповідач зазначив, що попри обмеження воєнного стану Україна зберігає високий рівень відкритості. Доступ до публічної інформації та право на звернення дозволяють активістам ефективно реалізовувати свій потенціал.
Презентація Яна Берназюка – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Public_Interest_Access_Justice_bernaziuk.pdf.
Суддя ВП ВС Надія Стефанів та суддя ВС у КЦС Сергій Мартєв виступили з доповідями в межах тематичної панелі форуму «Адвокатський захист військовослужбовців: судова практика та виклики воєнного часу».
Сергій Мартєв висвітлив ключові аспекти захисту прав військовослужбовців і членів їхніх сімей у контексті сучасних викликів. Основний акцент було зроблено на впровадженні інструментів перехідного правосуддя.
Спікер зазначив, що традиційно міжнародне право розглядає перехідне правосуддя як механізм переходу від авторитаризму до демократії або як інструмент відшкодування шкоди в постконфліктний період. Україна опинилася в унікальній ситуації: ми змушені впроваджувати ці механізми безпосередньо під час повномасштабної війни, не чекаючи її завершення. Це значно ускладнює завдання держави.
У міжнародній практиці механізми перехідного правосуддя поділяються на судові та позасудові. Наразі основний тягар вирішення цих питань покладено на суди, оскільки держава досі не розробила чіткого порядку визначення розміру та процедури виплати компенсацій.
На думку судді, в умовах євроінтеграції в Україні має докорінно змінитися парадигма ставлення до військовослужбовця, визнаючи його насамперед носієм основоположних прав людини. У цьому аспекті адвокатам слід розглянути обґрунтування позовних вимог у площині Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Коли позовні вимоги обґрунтовуватимуться базовими правами людини, а не лише відомчими актами, судова практика отримає якісно новий рівень захисту особи.
Якщо в довоєнний період судові спори здебільшого стосувалися житлових питань (черги, приватизація), то сьогодні пріоритетом є баланс між безпекою держави та захистом прав тих, хто цю безпеку забезпечує. Після завершення бойових дій головним завданням правосуддя стане забезпечення реалізації прав ветеранів.
Спікер пояснив, що судовий спосіб захисту чітко регламентований, процедурний, з можливістю примусового виконання. Тоді як позасудовий – більш гнучкий, не обмежений жорсткими строками чи процедурами. Тут визначальним є сам факт порушення права, проте рішення часто мають рекомендаційний характер.
Насамкінець Сергій Мартєв зазначив, що синергія судової влади, прокуратури та адвокатури дозволить вивести захист прав захисників на рівень європейських стандартів.
Виступ Надії Стефанів був присвячений захисту прав військовослужбовців, які стали суб’єктами військових кримінальних правопорушень згідно з КК України. Особливу увагу було приділено специфіці військових злочинів та актуальним правовим позиціям ККС ВС.
Спікерка нагадала, що суб’єктами правопорушень проти встановленого порядку несення служби (зокрема, статті 407, 409 КК України) можуть бути виключно військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти під час несення військової служби. Це правопорушення є триваючим і характеризується безперервним станом вчинення протягом певного часу. Воно розпочинається з моменту вчинення дії та вважається закінченим з моменту його виявлення або добровільного припинення. Вона наголосила на важливості часових меж для розмежування складів злочину: одномоментного, формального чи матеріального.
Крім того, спікерка наголосила на важливості встановлення мотиву у військових кримінальних правопорушеннях, що має визначальне значення для правильної кваліфікації діянь. Зокрема, вона зауважила, що для інкримінування ст. 405 КК України (погроза або насильство щодо начальника) обов’язковою умовою є вчинення цих дій саме у зв’язку з виконанням начальником обов’язків із військової служби.
Також суддя зауважила, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони дезертирства є наявність мети. Отже, розмежування між дезертирством (ст. 408 КК України) та самовільним залишенням частини (ст. 407 КК України) полягає не лише у тривалості відсутності військовослужбовця, а й у специфіці його мети.
Крім того, доповідачка детально проаналізувала судову практику ВС щодо розмежування відповідних складів злочинів, а також висвітлила практику з розгляду військових кримінальних правопорушень у періоди до та після внесення відповідних законодавчих змін до КК України.
Під час тематичної панелі «Податки, фінанси та фінмоніторинг: виклики для адвокатів та бізнесу» секретар судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС Раїса Ханова розповіла про розгляд податкових спорів.
Доповідачка зауважила, що попри системну роботу кожна четверта справа, що надходить до Верховного Суду, стосується податкових спорів. Вона поінформувала, що лише цього року надійшло майже 8 тис. касаційних скарг. На жаль, все ще спостерігається тенденція до суцільного оскарження податковими органами справ, зокрема малозначних.
Суддя нагадала, що у 2016 році змінилися засади правосуддя, держава гарантує апеляційний перегляд, тоді як касаційний розгляд здійснюється лише у визначених законом випадках. Діють процесуальні фільтри, вони цілком зрозумілі. Якщо сторона звертається до суду з касаційною скаргою, зокрема щодо малозначної справи, потрібно зосередитися на її обґрунтуванні: основна кваліфікація – ч. 4 ст. 328 КАС України, додаткова – ч. 5 цієї статті.
Секретар палати відзначила, що ВС системно працює над тим, щоб правові позиції були доступні як для податкових органів, так і для адвокатури. На сайті ВС регулярно публікуються тематичні та періодичні огляди, які є загальнодоступними. Зокрема, за підтримки науковців Суд сформував критерії відмежування фінансової відповідальності від інших видів юридичної відповідальності, а також формується нова концепція вини.
Крім того, умови воєнного часу ставлять перед суддями нові виклики. Наразі Суд розглядає справи щодо оподаткування доходів із цифрових платформ та застосування санкційного законодавства в податкових правовідносинах. Зокрема, виникають питання щодо залежності права на бюджетне відшкодування від наявності підсанкційних осіб серед учасників чи акціонерів підприємства тощо. Серед актуальних проблем, зазначила Раїса Ханова, й питання бенефіціарних власників доходів. Складність полягає не в тлумаченні законодавства і конвенцій, а в отриманні належних доказів. Спікерка наголосила, що суд не може приймати рішення на основі аналітичних припущень без підтвердження, він оцінює докази. У цьому аспекті суддя подякувала адвокатам та представникам податкової сфери за фахову підготовку та гідне представлення позицій у судових засіданнях.
Голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Лариса Рогач, суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Володимир Бевзенко і суддя ВС у Касаційному цивільному суді Василь Крат виступили на панельній дискусії «Публічно-приватні аспекти участі прокурора у судовому захисті прав державної та комунальної власності».
Лариса Рогач акцентувала на тому, що дискусія щодо участі прокурора в господарському процесі безпосередньо пов’язана із ширшим питанням – якою держава прагне бачити власну правову систему та економіку в умовах євроінтеграції і повоєнного відновлення. Вона зауважила, що останнім часом у професійній і суспільній дискусії поряд із питаннями, пов’язаними з воєнними викликами, дедалі частіше порушуються теми відбудови економіки, стабільності господарських відносин та залучення інвестицій. За словами судді, саме від належного функціонування економіки значною мірою залежить подальший розвиток держави, зокрема створення робочих місць і можливість забезпечувати фінансування суспільно важливих сфер. Саме тому особливого значення набуває роль судової системи у формуванні передбачуваного та стабільного правового середовища.
У цьому контексті Лариса Рогач звернулася до думки американського правника Карла Ллевелліна про те, що ніхто не знає, як саме звучить закон, доки суд його не витлумачить. Тому, за словами судді, закон – це певною мірою прогноз того, як він буде застосований у судовому рішенні. Водночас вона наголосила, що зміст і практичне застосування закону формуються не лише судом, а й усіма учасниками процесу – адвокатами, прокурорами, сторонами спору. Тож відповідальність за якість правосуддя та правопорядку є спільною, а ключовою метою має бути відновлення довіри до державних інституцій і формування іміджу України як держави зі стабільною та передбачуваною правовою системою.
Окрему увагу голова КГС ВС приділила питанням представництва інтересів держави прокурором у господарському процесі та розумінню суспільного інтересу в таких спорах. Вона наголосила, що в господарській юрисдикції йдеться не лише про формальне відновлення законності, а насамперед про захист майнових прав та інтересів держави або територіальної громади із дотриманням принципу пропорційності. За словами судді, під час вирішення таких спорів необхідно оцінювати не лише сам факт порушення, а й наслідки втручання у право власності, його вплив на стабільність економічних, комерційних, господарських відносин, захищеність добросовісного набувача та правову визначеність.
Лариса Рогач також звернула увагу на необхідність пошуку балансу між відновленням законності та забезпеченням стабільності господарського обороту. На її переконання, під час оцінки суспільного інтересу важливо враховувати імідж держави, передбачуваність дій її інституцій, захищеність права власності та дотримання принципу позовної давності. Зокрема, особа, яка добросовісно придбала майно на організованих державою торгах, повинна бути впевненою у стабільності набутого права, якщо відсутні ознаки недобросовісності чи змови. Саме баланс між інтересами держави, принципом пропорційності та правовою визначеністю, за словами судді, є одним із ключових викликів сучасного господарського судочинства.
Володимир Бевзенко зазначив, що де є адміністративна процедура – там є виключна компетенція адміністративного суду. І це не нова норма, а конституційний принцип.
Суддя зауважив, що ст. 125 Конституції України закріплює виключну юрисдикцію адміністративних судів у публічно-правових відносинах. Також він нагадав про Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010, де безпосередньо зазначено: органи місцевого самоврядування у земельних правовідносинах є суб’єктами владних повноважень і оцінка їхніх дій здійснюється виключно за правилами КАС України.
Доповідач сказав, що Закон України «Про адміністративну процедуру» не створив щось принципово нове, а натомість формалізував те, що вже існувало. Адміністративна процедура має близько двовікову історію, і її теоретичні основи сформував, зокрема, професор Юрій Панейко – фундатор національного адміністративного права, ректор Українського вільного університету, автор монографії 1963 року про природу самоврядування.
Один із ключових прикладів, на якому зупинився суддя, – приватизація. Є адміністративний орган (Фонд державного майна), є адміністративний акт (рішення про приватизацію). Усе, що відбувається до його ухвалення, – це сфера виключного контролю адміністративних судів. Те саме стосується передачі об’єктів державної та комунальної власності, де рішення приймає Кабінет Міністрів України, а його акти є адміністративними.
Володимир Бевзенко зазначив, що Закон України «Про адміністративну процедуру» і суміжні закони № 4017-ІХ та № 3993-ІХ) регулюють, зокрема, державну реєстрацію, приватизаційні, податкові, митні, адміністративно-земельні, пенсійні, публічно-будівельні відносини, відносини соціального захисту та ще багато інших відносин, які навіть не формалізовані окремими законами.
Також доповідач приділив увагу питанню ролі прокурора в адміністративній процедурі. Стаття 27 Закону України «Про адміністративну процедуру» чітко визначає учасників адміністративного провадження: заявник, адміністративний орган, заінтересована особа. І прокурора тут немає. При цьому є багато справ, де прокуратура намагається ввійти в адміністративну процедуру. Статті 92–100 Закону України «Про адміністративну процедуру» передбачають заходи примусового виконання адміністративних актів, які забезпечені механізмом виконавчого провадження. Тобто адміністративний орган має власні інструменти для того, щоб забезпечити виконання своїх рішень – без допомоги прокуратури й судових позовів.
Василь Крат поставив питання – «Чому взагалі прокуратура опинилася в центрі стількох господарських і цивільних проваджень?». І чи є серед цих справ принципово нові категорії, які виходять за межі звичного уявлення про представництво інтересів держави?
По-перше, на думку судді, це відсутність в українському праві повноцінної концепції публічних речей. Ще римляни виділяли публічні речі (res publicae), зокрема ті, що належать богам, і ті, які зараховують до громадських. Такі речі не можна було набувати у приватну власність, вони захищалися, серед іншого, в адміністративному порядку interdicta popularia і його застосування міг вимагати кожен громадянин Риму від імені суспільства, інтереси якого були порушені. Конституція України й ЦК України визначають об’єкти права власності Українського народу. Але тут ідеться, ймовірніше, не про власність, а про певну політико-правову конструкцію. Можна було б на розвиток цих норм будувати конструкцію публічних речей, які перебувають поза цивільним оборотом. Тому передусім потрібно визначатися, що може належати до публічних речей, а що – ні (наприклад, у римлян до таких речей зараховували ті, що необхідні для богослужіння, у нас такі речі належать юридичним особам).
Чи є якась універсальна формула для визначення публічних речей?! Вочевидь – ні, але можливо виокремлювати їх характеристики. Важко уявити, наприклад, що берег Чорного моря зареєстрований у реєстрі речових прав та перебуває в обороті й до нього застосовуються цивільно-правові способи захисту, які застосовуються до звичайних речей. На певному етапі ми перемістилися в парадигму способів захисту і це була методологічна помилка – міркувати, треба в разі відчуження, наприклад, земель водного фонду застосовувати віндикацію чи негаторний позов. Натомість варто говорити, що такі землі належать до публічних речей, які перебувають поза оборотом. До публічних речей мають належати речі, що перебувають поза цивільним оборотом і не можуть бути предметом приватноправового володіння або набуття речових прав. Такі речі, зокрема, необхідні для виконання державних чи публічних функцій, забезпечення загальнодоступних потреб суспільства, релігійного культу або інших публічних інтересів. На публічні речі не повинні поширюватися положення про захист речових прав, оскільки ніхто не може набувати права власності на них у звичайному цивільному обороті. Наприклад, законопроєкт № 15150 від 9 квітня 2026 року уникає прямого матеріального визначення того, які саме об’єкти є публічними речами. У ньому міститься вказівка про те, що «публічною є річ, яка відповідно до Конституції України, цього Кодексу та/або іншого закону належить до публічної сфери». Але саме ЦК України є основним актом цивільного законодавства і повинен сам «задавати» критерії чи перелік об’єктів (наприклад, прямо вказати річки, берегові смуги, ліси, площі). Відсилання до інших законів надто розпорошує правове регулювання режиму публічних речей. Якби режим публічних речей був чітко визначений і працював, то значна частина відповідних справ просто не з’являлася б.
По-друге, це відсутність належного контролю за актами органів місцевого самоврядування. Лише нещодавно був прийнятий Закон України від 5 листопада 2025 року № 4677-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення законності та прозорості в діяльності органів місцевого самоврядування». При цьому він повноцінно запрацює лише через 12 місяців після завершення воєнного стану. Увесь попередній період ця сфера залишалася практично безконтрольною.
Крім того, доповідач зазначив, що Закон України «Про адміністративну процедуру» привніс у цивільний оборот конструкцію нікчемності адміністративного акта. Надання органу влади можливості самостійно визнавати свої попередні акти нікчемними прямо суперечить ст. 21 ЦК України. Для цивільного обороту апріорі притаманна стабільність. Ситуація, коли орган місцевого самоврядування може визнати нікчемним власне рішення, на підставі якого особа вже набула право власності (наприклад, на земельну ділянку), нівелює інвестиційну привабливість та правову визначеність у державі.
Крім того, Василь Крат приділив увагу принципово новій категорії справ – позови прокурора САП про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. Суддя запитав, а чи це взагалі «захист інтересів держави» у класичному розумінні ст. 131-1 Конституції України. І відповів, що з точки зору цивілістики – це не захист, а набуття права власності. Фактично держава конструює механізм саме набуття права власності на актив, що має виражену політико-правову мету. Це специфічний і нетиповий механізм, який законодавець помістив у площину цивільного судочинства і який виходить за межі традиційної дискусії про виключні випадки представництва.
Судді ВС у КЦС Ганна Коломієць та Євгеній Краснощоков виступили спікерами під час тематичної панелі «Відшкодування моральної шкоди через оптику медичних справ: справедлива сатисфакція vs безпідставне збагачення».
У межах обговорень Ганна Коломієць зазначила, що кожне судове рішення в медичних справах зазвичай містить класичні формулювання щодо визначення розміру моральної шкоди. На її думку, критерій розумності в цьому разі є межею, яка визначає достатність відшкодування. Це запобіжник, що не дозволяє компенсації перетворитися на інструмент покарання відповідача чи спосіб збагачення позивача. У цьому контексті розумність нерозривно пов’язана зі справедливістю, якщо перша є межею, то друга – шкалою вимірювання. Оцінюючи справедливість компенсації, неприпустимо керуватися лише середньостатистичними показниками з реєстру судових рішень, навіть за наявності великої кількості аналогічних справ для порівняння. Ключовим є індивідуальний підхід до позивача. Необхідно враховувати глибину його страждань, незворотність наслідків та масштаб змін, що відбулися в його житті внаслідок правопорушення.
Євгеній Краснощоков зазначив, що справедливість та розумність є фундаментальними категоріями, віднесеними до загальних засад цивільного судочинства, а забезпечення справедливого розгляду справ – його головним завданням. У контексті судового вирішення медичних спорів ці принципи набувають особливого значення. Важливим елементом зазначених засад є дотримання рівності сторін перед законом і судом. Це означає, що за аналогічних чи подібних обставин справи вектор її вирішення має бути прогнозованим. Зокрема, справедливий розмір компенсації моральної (немайнової) шкоди у схожих кейсах повинен прагнути до певної уніфікації.
Крім того, важливим є співвідношення між різними методиками (зокрема, висновками психологів) та безпосереднім застосуванням судом принципів розумності й справедливості. Проте ключовим елементом тут залишається суддівський розсуд. Суспільство фактично довірило суддям право давати суб’єктивну оцінку тому, який розмір компенсації у конкретній справі є розумним та справедливим з огляду на встановлені обставини. Саме тому практикуючим адвокатам у сфері медичного права варто орієнтуватися на правові позиції та сталу судову практику.
Зупинилася Ганна Коломієць і на питанні домірності відшкодування моральної шкоди в медичних справах. За її словами, визначення розміру моральної шкоди, мабуть, найскладніше завдання, яке постає перед судом під час ухвалення рішення. Домірність – це умовна точка балансу, яка виникає на перетині розумності та справедливості. Розумність (на яку зазвичай посилаються відповідачі) керується принципом: «не більше, ніж необхідно», а справедливість (аргумент позивачів) говорить: «не менше, ніж заслужено». Таким чином, домірність – це сатисфакція, яка ефективно компенсує страждання потерпілого, але при цьому не перетворюється на його збагачення.
Справи про відшкодування шкоди, завданої життю та здоров’ю медичними установами, кардинально відрізняються від інших деліктів (наприклад, ДТП). Їхня специфіка полягає в такому:
- найвищі немайнові блага (життя, здоров’я, тілесна недоторканність, а в окремих випадках втрачена можливість мати дітей);
- незворотність наслідків;
- відсутність стартової рівності сторін (пацієнт не має спеціальних знань і повністю довіряє своє тіло лікарям; приймаючи пацієнта, медичний заклад бере на себе професійну відповідальність за безпеку лікування).
Суддя зауважила, що в медичних справах тягар доказування розподіляється особливим чином. Якщо пацієнт заявляє про шкоду й надає первинні докази, саме медичний заклад має довести відсутність своєї вини, якщо він заперечує проти позову.
Щоб констатувати, що сума відшкодування є домірною заподіяній шкоді, суд має пройти через чіткий алгоритм оцінки: кваліфікація правопорушення, класифікація та аналіз наслідків, оцінка глибини страждань. Крім того, важливо аналізувати релевантну судову практику. Практика ВС слугує важливим орієнтиром, але не шаблоном, оскільки кожна справа – це унікальна історія людини, яка потребує індивідуального підходу.
Що стосується домірності, про яку зазначає ВП ВС, то, за словами спікерки, це не математична формула, а скоріше юридична інтуїція, що базується на принципах розумності, справедливості та виваженості. Суму відшкодування можна вважати домірною, якщо вона одночасно відповідає таким критеріям:
- має нижню межу;
- має розумну верхню межу;
- є відчутною для відповідача;
- є обґрунтованою.
За словами Євгенія Краснощокова, питання визнання порушеного права як форми справедливої сатисфакції є надзвичайно цікавим та актуальним. Судова практика свідчить, що не кожне порушення особистого немайнового чи майнового права автоматично тягне за собою право на компенсацію моральної шкоди, усе залежить від характеру правопорушення. При незначних порушеннях на позивача покладається більший тягар доказування. Йому необхідно довести, що протиправні дії спричинили негативні наслідки, які перебувають у причинно-наслідковому зв’язку із завданою шкодою. При істотних порушеннях, зокрема, у медичній сфері протиправні діяння за своїм характером безумовно завдають особі глибоких моральних страждань. Баланс полягає в межі, інколи справедливою сатисфакцією є саме визнання судом факту порушення права чи застосування інших (негрошових) способів захисту.
Щодо імплементації відповідних підходів у національне законодавство суддя зазначив, що схожі критерії застосовує і ЄСПЛ. В українському правовому полі, як правило, відсутні чіткі критерії, таблиці чи класифікатори для визначення розміру моральної шкоди. Винятком є, наприклад, відшкодування шкоди при притягненні до кримінальної відповідальності. В інших випадках працюють оціночні стандарти розумності та справедливості.
У первісному змісті, закладеному в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, справедлива сатисфакція – це грошова компенсація. Проте ЄСПЛ у своїй практиці значно розширив це поняття. Наприклад, у контексті порушення ст. 6 Конвенції Суд може рекомендувати державі переглянути судове провадження. В Україні ця категорія справ віднесена до юрисдикції ВП ВС. Переглядаючи значну кількість таких справ, ВП ВС неодноразово зазначала, що грошова компенсація матеріальної чи моральної шкоди часто є недостатньою, якщо негативні наслідки несправедливого судового розгляду для особи тривають. У таких випадках ВП ВС відновлює провадження і направляє навіть дуже давні справи на повторний розгляд.
Доповідач також відзначив, що українське законодавство прямо не передбачає такої окремої категорії, як справедлива сатисфакція у формі констатації порушення. Проте суди активно застосовують цю конструкцію на практиці. По суті, це означає, що в конкретній справі самого лише судового визнання факту порушення цілком достатньо для захисту прав особи, оскільки позивач не довів належними доказами необхідність додаткового грошового відшкодування.
Суддя ВС у Касаційному кримінальному суді Сергій Фомін і секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС Олег Васьковський узяли участь у панельній дискусії «Міжнародне правосуддя, верховенство права та європейська інтеграція: перспективи для юридичної професії».
Сергій Фомін запропонував обговорити два питання, які, на його думку, потребують законодавчого врегулювання: право обвинуваченого брати участь у розгляді справи дистанційно (наприклад, якщо він перебуває за кордоном) і обов’язок захисника бути поряд із підзахисним у залі суду, а не можливість долучатись до розгляду справи в таких випадках за допомогою відеоконференцзв’язку.
Суддя зазначив, що ст. 323 КПК України, яка вимагає обов’язкової присутності обвинуваченого в залі суду, майже не змінилась із 1960-х років. Але реальність змінилася кардинально: тисячі громадян опинились за межами України, і серед них – люди, справи яких уже розглядаються в українських судах. Суди поступово виробили практику, відповідно до якої якщо особа не ухиляється від явки до суду, але не може прибути з об’єктивних причин, їй дозволяють брати участь у засіданні через режим відеоконференції з власних пристроїв.
Також доповідач зазначив, що адвокати дедалі частіше ставлять питання, чи можна дати можливість особі, щодо якої ведеться провадження in absentia, виступити перед судом в режимі відеоконференції. Тут є плюси і мінуси. Очевидний плюс у тому, що особа висловлює свою позицію, бере участь у дослідженні доказів, допиті свідків. Суд при цьому фіксує, що особа знала про провадження. Це важливо для легітимності майбутнього вироку.
Мінусом є те, що провадження in absentia може перейти у звичайний процес, лише якщо особа добровільно з’явиться до суду або буде затримана. Якщо ж вона брала участь через відеозв’язок, то вона позбавляється права на апеляційний перегляд справи, ініційований у порядку ч. 3 ст. 400 КПК України. Кримінальний процесуальний закон не передбачає проміжного варіанта між заочним і звичайним провадженням. Цей правовий вакуум і є головною проблемою. Тож, на думку судді, законодавцю слід напрацювати конкретні орієнтири для судів, яким чином діяти, якщо обвинувачений, щодо якого здійснюється провадження за процедурою in absentia, забажає брати участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.
Крім того, Сергій Фомін звернув увагу на проблеми, які виникають, якщо підзахисний перебуває в залі суду, а адвокат бере участь у розгляді справи дистанційно. Підзахисний повинен мати можливість конфіденційно спілкуватися з адвокатом, який у разі потреби зобов’язаний миттєво реагувати на певні ситуації. Це неможливо забезпечити за участі адвоката в засіданні в онлайн-режимі.
Олег Васьковський виступив на тему «Тривіальність процедур банкрутства як виклик правової визначеності: стандарти ЄСПЛ та національні механізми ефективного захисту».
Він назвав ключові елементи забезпечення правової визначеності: тривалість процедур банкрутства; належні та ефективні способи захисту; судовий контроль. Зазначив, що провадження у справі про банкрутство має подвійну мету: відновити платоспроможність боржника і максимально задовольнити вимоги кредиторів. Ці цілі різноспрямовані за своєю природою. Перша відображає сучасну філософію законодавства про неплатоспроможність – дати бізнесу другий шанс замість негайної ліквідації. Друга вимагає швидкості й конкретного результату для тих, кому боржник заборгував. Саме це протиріччя породжує затяжні процедури, які стають предметом скарг до ЄСПЛ.
Доповідач звернув увагу на рішення ЄСПЛ у справі «Фесенко проти України» (заява № 18696/16). ЄСПЛ зазначив, що на момент ухвалення рішення провадження у справі про банкрутство триває понад 14 років в одній інстанції. Суд повторив, що саме держава повинна організувати свою правову систему таким чином, щоб дати можливість своїм судам дотримуватися вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо процесуальна ініціатива покладається на сторони провадження. Також він встановив, що тривалість провадження була надмірною і не відповідала вимозі розумного строку та констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.
Також Олег Васьковський порушив питання так званих мертвих справ. Це провадження, у яких кредитори втратили інтерес, не подають жодних заяв і клопотань і у справі відсутній арбітражний керуючий. Проблема полягає в тому, що арбітражний керуючий призначається не імперативно, а за волевиявленням кредиторів. Якщо кредитори бездіють або не можуть домовитися, то справа просто не розглядається.
Секретар палати навів постанову КГС ВС від 17 квітня 2024 року у справі № 5006/27/1166/2012 про банкрутство ПП «РІА “Гольфстрим”». Суд зазначив, що: провадження триває понад 11 років; ліквідаційна процедура об’єктивно не здійснюється у зв’язку з відсутністю ліквідатора; відсутні встановлені обставин щодо наявності майна боржника тощо. Тому КГС ВС зробив висновок про неможливість успішного завершення процедури банкрутства боржника й ухвалив рішення про закриття провадження у справі про банкрутство.
У межах тематичної панелі «Дисциплінарна відповідальність адвоката: від автономності до спільної етичної платформи правників» суддя ВС у КАС Сергій Уханенко поділився своїм баченням щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. Він зазначив, що коли до провадження потрапляє подібна справа, найперше, про що варто замислитися, чим є цей інститут та яку функцію виконує дисциплінарний орган. На його думку, це інструмент, який дозволяє самій професійній спільноті очищуватися, тримати фокус та існувати як цілісному механізму. Це орган, який покликаний забезпечувати справедливість та верховенство права. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури – це орган захисту, зокрема, від неправомірного державного втручання. Крім того, як свідчить статистика, Комісія часто захищає адвокатів від необґрунтованих нарікань. Навіть коли ми говоримо про каральну функцію КДКА, це все одно елемент захисту суспільства. Між адвокатурою та соціумом є неписаний договір про те, що ми надаємо правничу допомогу сумлінно та відповідно до присяги. Дисциплінарне провадження – це самоочищення спільноти від тих, хто не повинен у ній бути, і саме воно підтверджує суспільну довіру.
Говорячи про відповідальність, ми неминуче згадуємо приписи Конвенції, зокрема ст. 8. Питання пропорційності стягнення грає тут ключову роль як один з елементів трискладового тесту ЄСПЛ. Отже, КДКА – це інституційний запобіжник того, як існувати цій спільноті в суспільстві, аби публічна довіра не була порушена.
Переходячи до судової практики останніх років, спікер зазначив, що питання юрисдикції таких спорів у судах вирішено. У 2024 році ВП ВС відреагувала на рішення ЄСПЛ у справі «Корчинський проти України», сьогодні це питання віднесено виключно до адміністративної юрисдикції.
За словами Сергія Уханенка, оскільки КДКА та Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури можна віднести до квазісудових органів, вони мають дотримуватися відповідних стандартів. Одним із наболілих питань є робота в умовах, коли деякі регіональні КДКА тимчасово не працюють. Спікер зауважив, що передача скарг до інших регіонів згідно з Регламентом оскаржується майже в кожній справі, хоча ця практика стала ще з 2020 року. На його думку, процедуру модернізації варто перенести з піднормативних актів прямо до ст. 33 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У цьому аспекті спікер висвітлив позицію ВС, відповідно до якої неможливість розгляду скарги за місцем реєстрації адвоката через форс-мажорні обставини не може бути інструментом уникнення відповідальності. Невідворотність покарання за проступок має забезпечуватися.
Крім того, доповідач порушив питання змагальності та строків. Суддя зазначив, що змагальність неможлива без належного сповіщення адвоката про скаргу та надання йому можливості взяти участь у засіданні, зокрема онлайн. Верховний Суд наголошує, що формальний підхід до виклику є неприпустимим. Потрібно вживати реальних заходів для повідомлення адвоката за місцем його діяльності.
Що стосується строків, то, як зазначив Сергій Уханенко, іноді адвокати зловживають правами, створюючи штучні позови для затягування процесу. Позиція ВС тут також справедлива: якщо йдеться про сукупність взаємопов’язаних або триваючих дій, строк притягнення до відповідальності обчислюється з моменту закінчення останньої неправомірної дії адвоката.
Відеозаписи виступів спікерів у межах панелей форуму доступні за посиланням: https://www.advocates-forum-online.nlu.edu.ua.
