Якщо річний строк, встановлений абз. 4 ч. 1 ст. 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», розпочався та закінчився до набрання чинності цією нормою, то вона не застосовується до відносин з продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на запатентований лікарський засіб.
Компанія звернулася до суду з позовом до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (УКРНОІВІ) про визнання недійсною та скасування відмови в наданні додаткової охорони прав на винахід за патентом України та зобов’язання здійснити державну реєстрацію.
Відмову з посиланням на абз. 4 ч. 1 ст. 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в редакції, яка набрала чинності 16 серпня 2020 року, було мотивовано недотриманням річного строку між поданням заяви на отримання дозволу компетентного органу для введення лікарського засобу в цивільний обіг вперше в будь-якій країні та поданням такої заяви в Україні.
Зазначена норма скоротила строк звернення патентовласника із заявою про отримання додаткової охорони з п’яти років до року.
Верховний Суд, розглядаючи доводи касаційної скарги, які безпосередньо стосуються відмови уповноваженого органу в наданні позивачу додаткової охорони на патент, нагадав, що Суд, передаючи справу на новий розгляд, виснував таке:
- якщо річний строк розпочався та закінчився до 16 серпня 2020 року, тобто до набрання чинності цією нормою, вона до відповідних відносин не застосовується;
- якщо річний строк розпочався до 16 серпня 2020 року, але закінчився після набрання чинності нормою, цей строк продовжується до 16 серпня 2021 року;
- якщо річний строк розпочався після 16 серпня 2020 року, він обліковується від дати подання заяви на отримання дозволу компетентного органу для введення лікарського засобу в цивільний обіг вперше в будь-якій країні до дати подання відповідної заяви в Україні.
Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій під час нового розгляду цієї справи повністю виконали викладені в постанові суду касаційної інстанції вказівки щодо застосування норм абз. 4 ч. 1 ст. 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» з урахуванням правової позиції Верховного Суду.
Водночас Суд зауважив, що не оцінює дотримання позивачем будь-яких інших вимог та строків при зверненні з клопотанням. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права, а не факту.
За результатами касаційного перегляду КГС ВС рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду залишив без змін.
Постанова КГС ВС від 13 серпня 2026 року у справі № 910/12688/24 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139020150.
