Сам лише факт існування ініційованих боржником судових спорів про визнання припиненими зобов’язань за кредитним договором та визнання його недійсним, за обставин визнання ним цієї кредитної заборгованості в межах відкритої процедури превентивної реструктуризації, не є достатньою підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника за заявою банку, оскільки не свідчить про наявність між сторонами сутнісного спору про право в розумінні положень ч. 6 ст. 39 КУзПБ. Крім того, наявність в особи, щодо якої застосовано санкції, статусу кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи – боржника не є достатньою підставою для висновку про неприпустимість відкриття провадження у справі про банкрутство такої юридичної особи.
Такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
АТ «Ощадбанк» звернулося до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Три О» у зв’язку з невиконанням боржником зобов’язань за консорціумним кредитним договором.
Місцевий господарський суд відкрив провадження у справі, визнав грошові вимоги банку, ввів процедуру розпорядження майном боржника та залишив без розгляду заяви інших кредиторів. Апеляційний суд погодився із цим рішенням. Суди також відхилили заперечення боржника щодо неможливості відкриття провадження у зв’язку з процедурою превентивної реструктуризації, оскільки строк дії заходів захисту боржника закінчився.
Переглядаючи справу, КГС ВС зазначив, що однією з обов’язкових умов відкриття провадження у справі про банкрутство є відсутність спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора. Боржник посилався на наявність такого спору, оскільки він подав позови про визнання кредитного договору недійсним та про визнання припиненими зобов’язань за кредитним договором.
Верховний Суд звернув увагу, що обидва позови ґрунтувалися переважно на однакових підставах, але містили взаємосуперечливі за своїм юридичним змістом і наслідками вимоги. За таких обставин саме лише звернення боржника з відповідними позовами не свідчить про дійсну наявність між сторонами сутнісного спору щодо грошових вимог АТ «Ощадбанк», зокрема щодо їх розміру чи структури, у розумінні ч. 6 ст. 39 КУзПБ. Крім того, КГС ВС зазначив, що визнання боржником заборгованості перед банком у межах ініційованої ним процедури превентивної реструктуризації та його подальша процесуальна поведінка свідчать про те, що метою таких дій було створення штучних передумов для продовження дії заходів захисту боржника у вигляді заборони ініціювання провадження у справі про банкрутство. Водночас дія зазначених заходів припинилася автоматично в силу закону, а тому жодних обмежень щодо відкриття провадження не було.
КГС ВС відхилив доводи боржника про те, що застосування санкцій до його кінцевого бенефіціарного власника унеможливлює відкриття провадження у справі про банкрутство. Верховний Суд зазначив, що сама лише наявність в особи, щодо якої застосовано санкції у вигляді блокування активів та/або зупинення виконання економічних і фінансових зобов’язань, статусу кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи – боржника не є достатньою підставою для висновку про неприпустимість відкриття провадження у справі про банкрутство такої юридичної особи. При цьому санкції, застосовані персонально до фізичної особи, не поширюються на боржника, якщо щодо нього безпосередньо такі санкції не застосовані. Також відсутні підстави вважати, що процедуру банкрутства ініційовано з неправомірною метою, зокрема для обходу санкцій, виведення активів з-під їхньої дії чи іншого порушення публічного порядку.
З огляду на наведене КГС ВС залишив касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.
Постанова КГС ВС від 25 червня 2026 року у справі № 910/11182/25 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/137850351.
